(Слово святого Василія Великого.)

Поза сумнівом, усі ми бажаємо увійти до Царства Божого, але далеко не всі трудимося для досягнення його. Багато хто каже: «Господь милостивий: Господь усіх простить, усім дасть блаженство!» і, кажучи так, перебувають у лінощах, нічого не роблять для свого спасіння. Такі люди помиляються. Допустимо, правда, що Господь милостивий; але ж безперечна істина і те, що «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12). Тому нехай ледачі знають, що без зусиль блаженства не отримають; а отримують його лише ті, які постійно для свого спасіння трудяться, мужаються, борються, не піддаються спокусам світу і за заповідями Господніми поступають. Св. Василій Великий каже: «Увійти до Царства Небесного ми бажаємо, а про те, що треба трудитися для досягнення його, не думаємо. Заповіді Господні не виконуємо, з гріхами не боремося і лише про метушню одну подумуємо. Скажіть: той, хто під час сіяння сидів удома або спав, чи може під час жнив отримати якийсь плід з поля? Чи може для себе збирати виноград той, який не насадив винограднику? Отже, плоди належать тим, які працювали; честь і вінці тим, які перемогли. Ніхто не вінчає бійця, який не переміг супротивника або не постраждав. Тому не слід залишати і що-небудь від заповідей Божих, але виконувати кожну з них, як і прийнято»

Як сказав св. Василій, так воно і насправді є. «Одного разу, – говориться в Пролозі, – ченцю Афанасію спала думка: що чекає в майбутньому житті трудящих тут заради свого спасіння? З цією думкою він відчув себе як би в захваті, і хтось прийшов до нього і сказав: «Ступай за мною», привів його в якесь дивне, наповнене світлом місце і поставив при таких дивних дверях, що краси їх передати неможливо. І чув Афанасій, що безліч людей знаходиться за дверима і невпинно славлять Бога. Коли ж він і разом з тим, хто явився йому, стали стукати в двері з метою увійти до них, зсередини хтось запитав їх: «Чого хочете ви?» Путівник відповідав: «Ми хочемо пройти через двері». Голос же зсередини сказав їм: «Ніхто, хто перебуває в лінощах, не входить сюди; але якщо хочете війти, ступайте назад і трудіться, ніскільки не подумуючи про блага суєтного світу».

Не утішайте ж себе, ледачі, суєтною надією врятуватися без зусиль. Не збирають, як чули, ті, хто хліба не сіяв, не рвуть винограду ті, хто не насадив його і – не вінчаються ті, що не перемогли і не постраждали. І блаженні, каже Господь, не ті раби, яких пан знайде сплячими, а ті, яких Він знайде безсонними. Тільки для останніх «він підпережеться і посадить їх та, підійшовши, послужить їм» (Лк. 12:37). А ледачим де місце? Ледачого раба, каже знову Господь: «Вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:30). Чи бачите ж, як суєтна ваша надія і як неспроможна ваша самовтіха? Залиште ж марні мрії і змініть лінощі на працю рятівну і безпечність на турботу про спасіння душі вашої. Тільки тоді надія ваша на отримання Царства Небесного не марною буде, і тільки тоді явить вам Господь милосердя на суді Своєму. Амінь.

Пролог