Христос викриває фарисеїв, Джеймс Тіссо

 (Мф. 23:1-12)

З пастирством і наставництвом пов’язана одна, на превеликий жаль, поширена проблема: розбіжність слова і справи. Духовні наставники як дві тисячі років тому, так і зараз, вимовляють правильні слова і часто щиро вірять в їх правильність. Але їх (наше) життя іноді не відповідає тому ідеалу, який зображується в проповідях. Що ж робити правовірному юдею чи християнину, якщо ті, хто закликає його до помірності і стриманості, самі живуть у показній розкоші? Якщо проповідь цнотливості виходить з вуст розпусників? Якщо людина, яка декларує вірність Христу, давно вже відреклася своїми справами від усього святого? Здавалося б – нерозв’язне протиріччя. Але Ісус дає нам практичне керівництво до дії: “Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять” (Мф. 23:3). Зауважимо, тут не ставляться і не вирішуються “громадські питання”: а чи повинні стояти біля керма такі “пастирі”? Які механізми їх призначення, зміщення і притягнення до відповідальності? Усе це, поза сумнівом, також важливе і гідне обговорення, і рішення тут можуть бути неоднаковими в різні епохи. Але що стосується особистого вибору “маленької людини”, то він має бути саме такий: дотримувати все те, що говориться з амвонів і кафедр – дотримувати, бо це не входить у протиріччя із совістю і з Євангелієм, – але злі справи горе-проповідників не наслідувати.

Але все таки – де справедливість? Чи не повинні ті, хто спокушає менших цих, бути показово покарані? А от це ми краще надамо Богові. Адже, як сказано в Посланні апостола Павла: “Прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога” (1 Кор. 4:5). Амінь.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)