Хто гнівається на ближнього, до того має найближчий доступ ворог нашого спасіння диявол; хто не розкаюється у своїй злості, над тим диявол набуває навіть владу; на того, хто постійно перебуває в злості, чекає в майбутньому житті вогонь геєнський; розкаянням же у своєму гніві і примиренням з ближніми ми осоромлюємо диявола і женемо його від себе геть.

Знаючи це, що ж ми повинні робити, браття? Повинні іскри гніву в серці гасити на самому початку для того, щоб іскра не перетворилася на полум’я і далі на полум’я геєнське. Повинні прощати образи і любити ворогів. А щоб звикнути до цього, будемо, по-перше, частіше подумувати про свою провину перед Богом і про милосердя Боже до нас грішних.

При всій нашій неуважності гріхи часто страшно жахають нас, і ми самі почуваємо себе гідними всякого покарання. Але як поступає з нами Отець Небесний? Чи карає нас за гріхи наші? Ні, Він усі заходи вживає для нашого напоумлення і виправлення; Він послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб врятувати нас від гріха і смерті; Він, як добрий батько, дає нам усе потрібне для життя: їжу, одяг і житло; Він береже кожен волос на голові нашій; Він закликає усіх нас грішників до Себе і каже: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). А якщо так милосердний до нас Отець Небесний, то так, звичайно, повинні чинити і ми з тими, хто ображає нас. Інакше суд без милості чекає на немилостивих.

По-друге, частіше уявлятимемо перед собою Господа, Який страждав і з хреста прощав ворогів Своїх. Його безневинного били, плювали в обличчя, розіпнули між лиходіями, над Ним насміхалися під час жахливих страждань Його, а Він казав: «Отче, прости їм!» Якщо так поступав стосовно ворогів Своїх Спаситель, то так само, звичайно, повинні поступати і ми, тим більше, що Він нікому не зробив зла і Його мучили, а ми часто самі так чи інакше ображаємо і озброюємо проти себе наших ближніх. Амінь.

Пролог