Світ, плоть і диявол

Є спокуси, які тягнуть нас до гріха. Ці спокуси не можуть походити від Бога; Він святий, праведний, і всякий гріх гидкий Йому. Вони завжди походять від плоті, від світу і диявола. Плоть живить у собі насіння гріховних бажань і пристрастей; у світі захоплюють до гріха нетвердих у благочесті порочні устої і звичаї та спокусливий спосіб життя людей; а диявол «людиновбивцею був споконвіку», – каже Сам Спаситель (Ін. 8:44). Ці спокуси тривають усе життя, і самі Святі невільні від них. Один чернець, що жив у пустелі, мучачись похіттю плоті, прийшов до преподобного Пахомія і розповів про свою внутрішню боротьбу. «Чадо, – відповідав йому Преподобний, – не дивуйся цьому. От ти бачиш мене тепер людиною старою, сорок років я не виходжу з келії і печуся про своє спасіння; але і досі подібна до твоєї боротьба мені докучає».

Знаючи це, браття, що ми повинні робити? Маємо постійно бути уважними до себе, до своїх думок, намірів і справ; не спати над собою і вдягатися в усі ті зброї, які вказані нам у слові Божому проти ворогів нашого спасіння. Як би хто не був благочестивий і добрий, ніхто не будь самовпевнений, і не думай, що зовсім вже вільний від того чи іншого гріха. «Я помер для світу», – сказав одного разу чернець-старець іншому старцеві. «Ти-то помер, – відповідав йому останній, – але не помер ще сатана; і тому маєш остерігатися його весь час. Як воїн, виходячи на битву, мужньо трудиться, не знаючи наперед, чи загине сам чи уразить ворога, так і християнину треба битися зі своїми ворогами без страху, але і без самовпевненості, усі сподівання покладаючи на Бога».

Отже, тут, на землі, ми як би воїни, поставлені на битву. Будемо ж постійно мати напоготові духовну зброю нашу і з нею виходитимемо на зустріч нашим ворогам. Призвемо на допомогу благодать Божу і ми переможемо їх. А перемігши, у загальне для всіх воскресіння отримаємо ту нагороду, яку Господь обіцяє переможцям. «Переможцеві дам сісти зі Мною на престолі Моїм» (Одкр. 3:21). Амінь.