Буває, браття, за нами багато таких справ, за які, мабуть, ми повинні б були ще в цьому житті поплатитися жорстоко і перед Богом, і перед людьми. Згрішила іноді людина і думає, що неминуча біда чекає на неї за гріх і що наслідки гріха її мають бути для неї жахливими. А тим часом, дивишся, усе минає якось благополучно, і жахливих наслідків немає. І це трапляється не раз і не два, а, можна сказати, тисячу разів у нашому житті. Що ж це, як не дія особливого Божого милосердя і поблажливості до нас грішних, щоб навернути нас до покаяння і виправлення нашого життя? Але чи так ми дивимося на це? Чи дбаємо про багатство милосердя Божого і лагідності i довготерпіння? Чи намагаємося вникнути в те, що вони до покаяння нас ведуть? (Рим. 2:4). На жаль, браття, насправді виходить зовсім інше! Позбувшись біди за один гріх, ми починаємо думати, що Бог милостивий, мине так само безкарно і другий гріх, і третій, і т. д., – і продовжуємо грішити. Розсудливі ж люди не так чинять: бачачи до себе особливу поблажливість і милосердя Божі, вони негайно каються і починають виправлення свого життя.

Тому будьте, браття, уважними до шляхів Промислу Божого у своєму житті і не зловживайте звідси милосердям і поблажливістю Божою. Інакше погано нам буде, коли відкриється для нас день гніву і праведного суду Божого і Він віддасть нам за вчинками нашими (Рим. 2:5,6). Амінь.

Пролог