З глибини – до берега Царства

Ісус проповідує з човна, Джеймс Тіссо

Чудесний улов риби (Лк. 5:1-11)

Епізод, що описується в цьому євангельському уривку, відноситься до початку проповіді Спасителя – проте він відсилає нас до іншої схожої події, до іншого чудесного улову риби, який стався після воскресіння Учителя (про це ми читаємо в 21 розділі Євангелія від Іоанна).

Петро закидає сіті по слову спочатку незнайомої, а через три роки – невпізнанної спершу ним Людини. Сьогодні він вражений чудесним уловом риби, а пізніше – охоплений великою радістю, бо вже не дивується з самого дива, але розуміє його причину. Нині Петро вірить слову Незнайомця, потім – сповідує віру і любов до Сина Божого. Тут Господь закликає його до учнівства, там – відновлює в апостольстві. Між двома цими подіями – величезний шлях, здійснений Петром, пройдений їм поряд зі Спасителем.

Ми розуміємо (і сам Спаситель про це ясно говорить), що улов риби в обох випадках вказує на уловлення апостолами душ людських. Чи здійснилося це в житті учнів Христових? Так, вони проповідували Благу Звістку ще до страждань, смерті і воскресіння Учителя. Але з найбільшою повнотою слова Сина Божого збулися на них після зішесття Святого Духа: тоді апостоли обійшли численні землі, і проповідь їх, “в явленні духу і сили”, навернула до Христа серця багатьох.

Ми, як і апостоли, – учні Христові. Ми теж покликані до проповіді Євангелія. Яка ж проповідь буде успішною? Можливо, нам треба логічно обґрунтувати буття Боже? Чи вразити уяву слухачів багатослів’ям? Чи, упокорено зізнавшись у власному безсиллі, кликати всіх своїх знайомих у храм, де “священик усе вам розповість і на всі питання дасть відповідь”?

Вчитаємося в слова Писання. Христос каже Петру: “Відпливи на глибину” (Лк. 5:4). Хороший улов можливий лише на глибині. До тих пір, поки наші сіті знаходяться біля поверхні життєвого моря, значного результату чекати не доводиться. Зустріч людини з Богом може статися тільки на глибині, тільки в серцевині людського єства. І проповідник, місіонер повинні спуститися в глибини власного духу, він повинен знайти в собі Бога, Який живе і діє в ньому з моменту хрещення, приліпитися до Нього всім своїм єством – волею, серцем, розумом. Йому треба стати джерелом, точніше – провідником благодаті. І тоді його чисте серце, його воля, його відкрита Богу душа, його розум, що приліпився до Пресвятої Трійці, повідомлять Благу Звістку краще і повніше, ніж найпереконливіші промови.

Втім, Спаситель говорить: “Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14:6). Навернення людини до Бога – передусім справа Божа. І нерідко кращим проповідником для людей, які забули Христа, буваємо не ми, християни, а послані Богом хвороби, скорбота і втрати. Але, так або інакше, Господь у наші дні приводить до Себе дуже багатьох. Улов великий, і наступники апостолів опиняються не в силах впоратися з ним. Якраз кликати на допомогу. Але кого? Як завжди, жнив багато, а женців замало.

Будемо же молитися Господу жнив, щоб Він явив женців на Своїй ниві. Церкві в усі часи потрібні освічені, енергійні, але головне – цілісні, глибокі, щирі і нелицемірні пастирі і місіонери, які могли б витягнути рибу на берег. На той берег – берег Царства.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 18 неділя після П’ятидесятниці