Щоб застерегти нас від згубної пристрасті до вина, слово Боже вказує на ті шкідливі наслідки, які походять від нього. «Не будь між тими, хто упивається вином, між тими, хто пересичується м’ясом: тому що п’яниця і той, хто пересичується, зубожіють» (Притч. 23:20,21). «У кого виття? у кого стогін? у кого сварки? у кого горе? у кого рани без причини? у кого багряні очі? У тих, які довго сидять за вином, які приходять шукати вина приправленого» (Притч. 23:29,30). «П’яницi… Царства Божого не успадкують» (1Кор. 6:10). «Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом… щоб день той не спостиг вас несподівано» (Лк. 21:34). «Вино – глузливе, сикера – буйна; і всякий, хто захоплюється ними, нерозумний» (Притч. 20:1).

Подивимося, чи не так буває насправді? Жалюгідне становище п’яниць в усіх відношеннях: погляньте на господарство і сімейство нетверезого. Що ви побачите? Побачите дітей його холодних і голодних, роззутих і роздягнених, дружину його, що з відчаєм дивиться на своїх нещасних маляток. У домі в усьому безлад, бідність, убогість. Двір порожній. От входить п’яниця в дім свій; діти кидаються до нього, пестяться, і словами і усіма рухами дають зрозуміти батьку, що вони голодні і хочуть хліба. Дружина з докором вимовляє йому за його поведінку. Сльози і ридання душать її. А що сам п’яний? Розпалений і отуманений вином, роздратований словами і криками дружини, він жорстоко починає бити її чи кидає на нещасну все, що тільки потрапить йому під руку. Чують стогін, крики і все буйство його сусіди і збігаються угамувати нечестивця. Тут знову і горе, і чутки, і суд, і чвари. Нарешті, угамовують його, і він часто побитий і зв’язаний засипає важким і страшним сном, в якому нечисті образи раз у раз з’являються перед ним.

Прокидається, і яка ж перша думка його? Завжди одна, саме, як би швидше піти туди, де застілля триває. І з безглуздими, налитими кров’ю очима, із посинілим як у мерця обличчям прямує він, як Каїн після вбивства, трусячись до шинка. Приходить; але на що ж він питиме? О, чого сатана не зробить для задоволення своєї жертви! У шинку, зустрівшись з подібними до себе нечестивцями, нетверезий закладає їм за вино свою душу. Він співає для них нескромні, розпусні пісні, вивергає ганебні слова, дозволяє собі всілякі, огидні рухи тіла, продає честь ближніх, погоджується на будь-які завгодно злочини… І от і вино готове, і п’яниця упивається їм нерідко до безпам’ятства. Цього мало, – трапляється, що того, хто упився, раптом спіткає невблаганна смерть. З яким обличчям він стане тоді на суд Божий? Яку дасть відповідь? Що скаже у своє виправдання? О, дійсно, краще б йому не народитися на світ, ніж дожити до цього страшного дня!

Не забувайте, браття, рятівне застереження: «Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом… щоб день той не спостиг вас несподівано» (Лк. 21:34). Амінь.

Пролог