Господь сказав: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:37-39). Ці слова ясно показують, що любов до Бога і любов до ближнього нероздільні між собою і що перша дуже недостатня без останньої; а тим часом багато хто вважає, що вони і без любові до ближніх врятуються і що досить з них довести свою любов до Бога постом, молитвами та іншими подвигами, що стосуються тільки їх одних. Подібні люди помиляються: хто не має любові до ближнього, той не має і любові до Бога, і таким чином йому ніколи не врятуватися.

Колись три ченці, що не мали в серці своєму любові до ближніх, прийшли до одного досвідченого в духовному житті старця і стали хвалитися своїми справами. Перший сказав: «Я вивчив напам’ять увесь Старий і Новий Завіт; що мені буде за це?» Старець відповів: «Повітря ти наповнив словами, а все-таки користі тобі від твоєї праці немає». За першим другим приступив і теж запитав: «А я, отче, усе Священне Писання переписав для себе!» Старець сказав: «І тобі немає користі». Тоді третій вигукнув: «А я, отче, дива творю!» «І тобі немає користі, – сказав і цьому старець, – бо і ти любов відігнав від себе». Потім, звернувшись до усіх, сказав: «Якщо хочете врятуватися, майте до всіх любов, і тоді врятуєтеся».

Отже, браття, знайте, що хто не має любові до ближніх, у тому немає і любові до Бога, і така людина не врятується. «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив i брата свого» (1Ін. 4:20,21). Амінь.

Пролог