Властивості Божі
як вони розкриті у Священному Писанні і у творах святих
Священне Писання дає нам піднесене і цілісне уявлення про Бога. Воно учить, що Бог єдиний. Він вища, надсвітова і особова Істота, що Бог є Дух – вічний, всеблагий, всезнаючий, всеправедний, всемогутній, всюдисущий, незмінний, всевдоволений, всеблаженний. Не маючи ні в чому нужди, всемогутній Бог по Своїй добрості з нічого створив весь видимий і невидимий світ, зокрема і нас людей. До створення світу не існувало ні простору (вакууму), ні часу. І те і друге виникло разом зі світом. Бог, як люблячий Отець, піклується про весь світ у цілому і про кожну істоту, Ним створену, – навіть найменшу. Своїми таємничими шляхами Він веде кожну людину до вічного спасіння, втім, не змушуючи її, але просвічуючи її і допомагаючи здійснювати добрі наміри.
Зупинимося тепер уважніше на деяких божественних властивостях, розкритих у Священному Писанні і у творах святих. Бог відкривається людині, як Істота, абсолютно відмінна від фізичного світу, а саме – як Дух. “Бог є Дух”, – каже Писання, – “Де Дух Господній, там свобода” (Ін. 4:24, 2 Кор. 3:17). Іншими словами, Бог непричетний до якоїсь матеріальності чи тілесності, яку мають люди і навіть ангели, що виявляють у собі тільки “образ” духовності Божої. Бог є Дух найвищий, найчистіший і найдосконаліший. Бог відкрив Себе пророкові Мойсеєві, як “Сущий”, як чисте, духовне, найвище Буття. (Втім, іноді знаходимо у Священному Писанні і такі місця, де символічно приписується Богові члени, подібні до наших людських, – вуха, очі, руки та інші т. з. “антропоморфізми” – уподібнення людині. Такі вирази вживаються для наочності і зустрічаються найчастіше в поетичних частинах Св. Писання. Під ними Писання має на увазі відповідні духовні властивості Божі, наприклад: вуха та очі вказують на Його всезнання, рука і м’яз – на Його всемогутність, серце – на Його любов).
Як ні звичне для сучасної свідомості уявляти Бога чистим Духом, проте поширений у наш час пантеїзм (“всебоже” – думка, що несвідоме і безособове божество розлите в усій природі. Буддизм і деякі східні релігії засновані на ідеї пантеїзму) суперечить цій істині. Тому і тепер у “Чині Православ’я”, що звершується в першу неділю Великого посту, чуємо: “Той, хто каже, що Бог не Дух, але плоть – анафема”.
Бог – вічний. Буття Боже – поза часом, бо час є лише форма буття кінцевого і мінливого. (Час розглядається, як “четвертий” вимір у релятивістській фізиці. Згідно сучасної космології, простір і час не безмежні. Вони з’явилися і зникнуть разом зі світом). Для Бога немає ні минулого, ні майбутнього, але є одне сьогодення. “На початку Ти, Господи, землю створив, і небеса – діло рук Твоїх. Вони загинуть, Ти ж існуватимеш; вони, наче риза, постаріють; як одежу, переміниш їх, і вони зміняться. Ти ж усе Той Самий, і літа Твої не скінчаться” (Пс. 101:26-28). Деякі святі вказують на різницю між поняттями “вічність” і “безсмертя”. Вічність – це життєвість, що не має ні початку, ні кінця. “Поняття вічності може застосовуватися тільки до одного безпочаткового Божого єства, в Якому все завжди, – те саме і в тому ж вигляді. Поняття безсмертя може бути приписуване тому, що приведене в буття і не помирає, як то: ангелам і людській душі. Вічне у власному сенсі належить тільки божественній суті” (св. Ісідор Пелусіот). У цьому відношенні ще виразніше – “надвічний Бог”.
Бог – всеблагій, тобто – безмежно добрий. Писання свідчить: “Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий” (Пс. 102:8). “Бог є любов” (1Ін. 4:16). Добрість Божа простягається не на якусь обмежену область у світі, як властивість любові обмежених істот, але на весь світ з усіма істотами, що знаходяться в ньому. Він з любов’ю піклується про життя і потреби кожного творіння, яким би не було воно мале і не здавалося б нам нікчемним. “Якби в нас, – каже св. Григорій Богослов, – хто запитав: що ми шануємо і чому покланяємося? Відповідь готова: Ми шануємо любов”. Бог дарував Своєму творінню стільки благ, скільки кожен може прийняти за своєю природою і станом і наскільки це відповідає загальній гармонії світу. Особливу добрість Свою Бог виявляє людині. “Бог як мати-птах, яка, побачивши своє пташеня, що випало з гнізда, сама вилітає звідти, щоб підняти його, а коли бачить його в небезпеці бути поглиненим якимсь змієм, з тужливим криком облітає навколо нього і всіх інших пташенят, не здатна бути байдужою до погибелі навіть одного з них” (Климент Олександрійський). “Бог більше любить нас, чим може любити батько, мати або друг, або хтось інший, і навіть більше, ніж ми самі можемо любити себе, бо Він печеться більше про наше спасіння, ніж навіть про Свою власну славу, свідоцтвом чого служить те, що Він послав у світ на страждання і смерть (тілом людським) Свого Єдинородного Сина тільки заради того, щоб відкрити нам шлях спасіння і вічного життя” (Іоанн Златоуст). Якщо людина часто не розуміє усієї сили добрості Божої, то це відбувається тому, що вона занадто зосереджує свої думки і бажання на земному благополуччі; а Божий промисел поєднує дарування нам благ тимчасових, земних, із закликом набувати для себе, для своїх душ блага вічні.
Бог – всезнаючий. “Все оголене і відкрите перед очима Його” (Євр. 4:13). “Очі Твої бачили зародок мій“, – писав цар Давид (Пс. 138:16). Ведення Боже є одночасно бачення і безпосереднє знання усього, існуючого і можливого, сьогодення, минулого і майбутнього. Саме передбачення майбутнього є власне духовне бачення, бо для Бога майбутнє є сьогодення. Боже передбачення не порушує вільної волі творіння, так само як свобода ближнього нашого не порушується тим, що ми бачимо його вчинки. Передбачення Боже відносно зла у світі і у вчинках вільних істот як би увінчується передбаченням спасіння світу, “щоб Бог був у всьому все” (1Кор. 15:28).
Іншу сторону всезнання Божого являє собою премудрість Божа. “Великий Господь наш, і велика сила Його, і розуму Його немає числа” (Пс. 146:5). Святі, наслідуючи слово Боже, завжди з глибоким благоговінням вказували велич Премудрості Божій в улаштуванні видимого світу, присвячуючи цьому предмету цілі твори, як напр., бесіди на шестидення, тобто на процес створення світу. (Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Богослова “Одна травичка або одна билинка достатня зайняти усю думку твою розглядом мистецтва, з яким вона зроблена” – Василій Великий).