Різдво Христове
Народжується Ісус у Вифлеємі. На зустріч з Ним біжать пастухи. І приходять вклонитися Йому волхви зі сходу.
У біблійній критиці ці два тексти – про поклоніння волхвів з Євангелія від Матфея і про поклоніння пастухів з Євангелія від Луки – читаються паралельно. При цьому нерідко ставиться питання: який текст достовірніший? Як було насправді? Дійсно, ситуація тут, по суті, одна і та ж: Вифлеєм, ясла з Немовлям, Марія, що схилилася над Ним, Йосиф, і йдуть люди – чи то пастухи зі своїми пастушачими палицями, чи то волхви – теж з палицями. Коли дивишся на ікону старовинного майстра, то не завжди знаєш, що саме зображено: чи то поклоніння волхвів, чи то пастухів.
У XIX ст. біблеїсти нерідко стверджували, що євангеліст Лука як елінізований письменник, пройнятий духом грецької буколічної, тобто пастушачої, поезії, побачив у тій ході пастухів, а євангеліст Матфей, людина східна, що живе старозавітними текстами, побачив у тих же самих фігурах волхвів, або магів зі сходу. Напевно, такий підхід можливий, але лише в тому випадку, якщо не вважати Біблію Словом Божим, богодухновенною від початку до кінця. Якщо ж ми переконані, що в Біблії немає жодного випадкового тексту, – тоді потрібно спробувати зрозуміти, чому в одному Євангелії фігурують пастухи, а в другому – волхви. І як одне Благовіщення – явлення ангела Йосифу – доповнюється другим – явленням ангела Марії, так само і ці дві розповіді доповнюються одна другою.
Пастухи прийшли до Немовляти в ту ж ніч, коли Він народився. Щоб дістатися до Вифлеєма, для них знадобилося 15-20 хвилин після того моменту, коли вони побачили ангела і почули ангельський гімн: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!». Ангел їм сказав: «Я благовіщу вам радість велику… (тут ще раз спожите слово «радість») Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель (для вас народився! У Євангелії від Матфея було «народить тобі», а тут – для вас, людей, народився)». Отже, проходить декілька хвилин, і от вони вже на місці, поряд з Немовлям. Вони люди прості, їх шлях до Бога миттєвий. Їм не потрібно багато часу, щоб прийти до Бога, – цим простодушним, майже диким пастухам.
А от волхви. Це інтелектуали Древнього Сходу, вони знають усе, читали священні книги древніх народів і дізнаються майбутнє за зірками, вони можуть усе, що завгодно, передбачити. Їх шлях до Бога виявляється значно довшим і важчим, вони йдуть мало не рік, якщо не більше, – через пустелі, річки, яри і гори, поки, нарешті, не приходять до Нього.
Так і сьогодні до Бога ведуть два шляхи. Один – шлях простих людей з відкритим серцем. Він швидкий і простий. Другий – шлях магів, або волхвів. Він довгий і тяжкий. Сьогоднішня інтелігенція йде саме шляхом волхвів, довгим, тяжким, небезпечним, іноді через ущелини, з яких, здається, немає виходу, але які все таки приводять до того ж Немовляти Ісуса. Над цим дуже важливо замислитися. Це одне з дивних місць в Євангелії, коли Бог саме через звірення двох оповідань посилає нам Свою Звістку. Дізнавшись про ці два шляхи, неможливо читати тільки про поклоніння пастухів в Євангелії від Луки або тільки про поклоніння волхвів в Євангелії від Матфея. Одним шляхом прийшли в Церкву бабусі, яких і зараз ще можна зустріти в багатьох сільських храмах, де вони трудяться вже років по шістдесят. Одна така бабуся казала мені, що за останні сімдесят чотири роки вона тільки двічі пропустила недільну обідню – доки з інфарктом мучилася. А так усе своє життя кожної неділі молилася за обіднею і причащалася Святих Христових Тайн. Вона прийшла до Христа шляхом пастухів. А ми, люди кінця двадцятого століття, та вже майже двадцять першого, йдемо тяжким шляхом волхвів. Але йдемо до того ж Немовляти Христа. Обидва шляхи ведуть у Вифлеєм.
Вище був згаданий гімн ангелів з Євангелія від Луки: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!». Ми чуємо його в храмі на початку кожної утрені, перед шестипсалмієм, або наприкінці утрені, на початку великого славослів’я, і це наповнює наші серця абсолютно особливою радістю. У слов’янському варіанті гімн ділиться на три частини: «Слава у вишніх Богу» – «і на землі мир» – «в людях благовоління». Проте слово «благовоління», грецькою – еудокіа, у прадавніх рукописах стоїть тут у родовому відмінку (не еудокіа, а еудокіас). Значить, не «в людях благовоління», а «в людях благоволінні». Блаженний Ієронім, що перекладав Євангеліє латинською мовою, це помітив, у нього так і перекладено – родовим відмінком: bonae voluntatis. Вираз «добра воля» («люди доброї волі») походить саме звідси. Проте Ієронім, правильно зрозумівши тут граматичну форму, не зрозумів значення слова еудокіа. Еудокіа – це не добра воля людей, а воля Божа, бо цим словом у грецьких текстах Нового Завіту зазвичай позначається саме любов Божа. Як у словах Бога Отця в момент Богоявлення: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благоволінні». Слов’янською цей текст скопійований дуже точно. Із слов’янської ж на українську фразу «в Ньому Моє благоволінні» слід перекласти як «Якого Я люблю» – «От Син Мій улюблений».
Що ж виходить? «Слава у вишніх Богу і на землі мир…» Мир – де? Не просто на землі, ніким не населеною, а мир – у людях, яких любить Господь. На небесах – слава Божа, сяйво Боже. А на землі це сяйво перетворюється в шалом, мир у серцях тих людей, яких любить Господь. Тут є щось, що нагадує прохання в молитві «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Як на небі Твоя воля, так нехай буде вона і на землі – на небі слава, на землі мир.
Віддзеркаленням слави Божої, яка сяє на небі, є шалом, мир у серцях людей на землі. Саме шалом, бо на івриті це не зовсім те, що іріні грецькою. Іріні – це мир, антонім слова «війна». А шалом – це повнота буття, повнота віддання і відкритості один одному; це слово передає відчуття повної єдності людства в Богу.
Мир (шалом) на землі, у серцях людей, яких любить Господь, є віддзеркалення тієї слави Божої, яка на небесах, тієї слави Божої, яку бачив і описав пророка Ісая на початку 6-го розділу свого пророцтва.
Сам вираз «як на небі, так і на землі» узятий з Екклезіаста: «Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слова твої нехай будуть скупі» (Екл. 5:1).