У ці святкові дні ми звертаємося до головної таємниці нашої віри – Боговтілення. Це слово означає, що Бог став Людиною, Одним з нас, в усім подібним до нас, крім гріха. Той, Хто створив простір і час, галактики і туманності, став Немовлям на руках Своєї Пречистої Матері.

В язичників було уявлення про богів – могутніх, таємничих надлюдських істот, присутність яких заставляла тремтіти. З ними було пов’язане слово numen – «священний» (буквально «той, перед ким схиляються»). Їх просили про допомогу, ним запалювали фіміам. Але ці боги були дрібними – іноді навіть просто дріб’язковими, вони відбивали цілком людські недоліки. Ці «боги» могли конфліктувати між собою і влаштовувати криваві битви за лідерство. Вони не були ні всезнаючими, ні всемогутніми, ні благими – але лише посиленою версією людської знаті. Більше того, багато хто вважав, що іноді «досвідчений» маг, знайомий з відповідними заклинаннями, міг змусити богів виконати його волю. Боги могли буквально зголодніти, якщо люди тривалий час не приносили їм жертви.

У старозавітного народу Божого, Ізраїлю, було зовсім інше уявлення про священне. Вони вірили в Єдиного Бога. Не «одного з» богів – але Єдиного Бога, Який існує насправді. Бог, Який ні з ким не бореться за владу над всесвітом, – і найменше з безмовними ідолами, яким поклоняються язичники. Весь світ належить Йому. Він створив небо і землю – тобто усе існуюче – Своїм Словом. Ідея, що Він може потребувати м’яса жертв, що Його можна підкупити, у Біблії просто висміюється: «Бо Мої всі звірі лісові і тварини на всіх горах. Я знаю всіх птахів небесних і вся краса поля переді Мною. Коли б я зголоднів, то не сказав би тобі, бо світ увесь Мій і все, що є в ньому» (Пс. 49:10-12).

Бог є абсолютним Володарем всесвіту і людської історії. Навіть лиха, які осягають народ Божий, відбивають не слабкість «нашого» Бога порівняно з «їх» богами – як подумали б язичники – а суд Божий стосовно Його невірного народу. І цей суд – ще одна відмінність Бога Біблії. На відміну від язичницьких божеств, Він Праведний. Він любить правду і ненавидить беззаконня. Для Нього дуже важливо, щоб люди поступали один з одним справедливо. Щоб з найслабкішими і найуразливішими членами суспільства – бідними, прибульцями, сиротами і вдовами – поводилися по-людськи. Щоб у працівників не утримували платню. Щоб чоловік не чинив віроломно проти дружини юності своєї. Гріх не просто погіршує стосунки між людьми, він глибоко ображає Бога, що створив людину за Своїм образом.

І ще одне було відкрито древньому Ізраїлю: Бог пошле Спасителя. Спочатку слово «спаситель» означало сильного лідера, народного вождя, якого Бог наділяв силою і сміливістю, щоб врятувати народ Божий від тих або інших ворогів. Але з часом стало приходити розуміння, що люди потребують позбавлення від чогось набагато глибшого і злішого – від гріха. Як сказано в Псалмах: «Нехай уповає Ізраїль на Господа. Бо у Господі милість і велике у Нього визволення, і Він визволить Ізраїля від усіх беззаконь його» (Пс. 129:7,8).

Насправді, якщо Бог – Той, Хто створив весь світ і нас самих, Той, у чиїх руках наша тимчасова і вічна доля, то найважливіше, що тільки є – це стосунки з Богом. А ці стосунки глибоко зруйновані гріхом. Як ще в глибині Старозавітної історії каже Мойсей: «Ім’я Господа прославляю; віддайте славу Богу нашому. Він твердиня; досконалі діла Його, і всі путі Його праведні; Бог вірний, і немає неправди у Ньому; Він праведний і істинний; але вони розбестилися перед Ним, вони не діти Його за своїми пороками, рід непокірливий і розбещений» (Втор. 32:3-5).

Уся історія людського роду – це історія трагічного конфлікту між грішною людиною та Святим і Праведним Богом. Звичайно, людина не може завдати шкоди Богові – але вона може завдати страшної шкоди собі. Бог б’ється, щоб врятувати Своє бунтівне творіння від остаточної загибелі – як, наприклад, батьки можуть битися, щоб врятувати сина-наркомана. Один колишній рок-музикант і наркоман, який навернувся до Бога, написав книгу з характерною назвою – «Врятуй мене від мене самого». Людина, винна і зіпсована, вибирає шляхи, що провадять її до ще більшої провини і ще більшого гріха і, нарешті, до остаточної загибелі.

І от Бог приходить врятувати людину. Він робить це, входячи в людську ситуацію зсередини. Він стає Людиною для того, щоб відповісти на всі людські потреби. Господь наш Ісус Христос, як свідчить Писання і як учить Церква, є одночасно і Досконалий Бог і Досконала Людина. Як людина, Він проживає життя в повному послуху Отцеві – Він молиться там, де ми лихословимо, шукає Божого там, де ми шукаємо свого, любить і прощає, де ми ненавидимо і лютуємо, свідчить про істину там, де нам здається зручнішою брехня, і, нарешті, упокорено віддає Своє життя на Хресті, щоб знову прийняти його у Воскресінні. Якщо ми звернемося до Нього в покаянні і вірі, наші гріхи будуть обмиті Його кров’ю і наша неправедність буде поглинена Його праведністю. Як сказав про це святий Іоанн Златоуст, «Христос заплатив значно більше того, що ми були винні, і настільки більше, наскільки море нескінченне порівняно з малою краплею». Христос створює Церкву – не просто зібрання єдиновірців, але Живе Тіло, Організм, в Якому через час і простір струмує Його життя. Це прощення і це життя ми сприймаємо у встановлених Ним Таїнствах.

Бо спасіння і життя вічне, яке приносить у наш світ Христос, призначені не для якогось абстрактного людства – вони призначені для конкретних людей, вас і мене. Від нас залежить прийняти цей дар – а для цього треба в покаянні і вірі приступити до Таїнств створеної Ним Церкви.

Різдво Христове – дуже відповідний час для того, щоб це зробити.

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: Різдво Христове