Син Божий і Син Людський

Господь Вседержитель. Мозаїка храму св. Софії Константинопільскої

Велика благочестя тайна: Бог явився у плоті” (1Тим. 3:16). Ці слова св. Апостола свідчать про те, що диво втілення Сина Божого перевищує розуміння нашого обмеженого розуму. Дійсно, ми можемо вірити, але не можемо пояснити події, що сталися дві тисячі років тому у Вифлеємі, коли в одній особі Ісуса Христа поєдналися дві такі різні і по суті протилежні природи: надсвітова, вічна і нескінченна, – Божественна, але одночасно і речова, обмежена і немічна – людська.

Проте, Євангелія і Апостольські послання, у міру наших сил, розкривають нам певні сторони дива втілення Сина Божого. Святий Іоанн Богослов на самому початку свого Євангелія зводить нашу думку до передвічного буття Другої Особи Пресвятої Трійці, Яку він іменує Словом, кажучи: “Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося… І Слово стало плоттю, і вселилося між нами” (Ін. 1:1-3, 14).

Іменування Сина Божого Словом вказує на те, що Його народження від Отця не можна розуміти в сенсі звичайного народження: воно сталося безпристрасно і без відділення. Син Божий народжений від Отця на кшталт того, як слово народжується від думки. Думка і слово відмінні одне від одного і в той же час невід’ємні. Немає слова без думки, і думка неодмінно виражається в слові.

Подальша Апостольська проповідь все повніше розкриває істину Боголюдської Христової природи. А саме, що Він Єдинородний (єдиний) Син Божий, Який народився від Отця перше всіх віків, тобто Він вічний як і Бог Отець. Син Божий має ту ж Божественну природу, що і Бог Отець, і тому – Він всемогутній, всезнаючий і всюдисущий. Він є Творець видимого і невидимого світу і в тому числі – нас, людей. Одним словом, Він, будучи Другою Особою Пресвятої Трійці, є істинний і досконалий Бог. Віра в Ісуса Христа як у Сина Божого, що утілився, являє твердиню або камінь, на якому затверджується Церква, за словом Господнім: “На цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її” (Мф. 16:18).

Будучи досконалим Богом, Христос-Спаситель є в той же час і досконала Людина. Маючи людське тіло і душу з усіма її властивостями – розумом, волею і почуттями, як людина, Він народився від Діви Марії. Як Син Марії, Він корився Їй і Йосифу. Як людина, Він хрестився в Йордані, обходив міста і села з рятівною проповіддю. Як людина, Він відчував голод, спрагу, втому, мав потребу уві сні і відпочинку, зазнавав біль і фізичні страждання. Живучи фізичним життям, властивим людині, Господь жив і душевним життям, як людина. Він зміцнював Свої духовні сили постом і молитвою. Він переживав людські почуття – радість, гнів, скорботу, проливав сльози. Таким чином, Господь Ісус Христос, прийнявши нашу людську природу, був в усьому подібний до нас, крім гріха.

Маючи дві природи, Ісус Христос мав і дві вільних волі. Розумна, свідома людська воля Ісуса Христа незмінно підпорядковує свої людські прагнення і бажання Божественній волі в Ньому Самому. У приголомшливій наочності їх прояв у Христі видно під час Його важких переживань у саду Гефсиманському: “Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти” (Мф. 26:39).

Так Своїм послухом Богові Отцю Господь Ісус Христос виправив наш непослух і навчив нас ставити волю Божу вище за свої бажання.

Мета Втілення Сина Божого

Про мету пришестя Сина Божого у світ образно і яскраво говорить притча про вівцю, що заблукала. Добрий Пастир залишає дев’яносто дев’ять овець, під якими мається на увазі ангельський світ, і вирушає в гори, щоб відшукати свою вівцю, що заблукала, – людський рід, що гине в гріхах. Велика любов Пастиря до заблукалої вівці видна не лише в тому, що він дбайливо шукає її, але особливо в тому, що він після знаходження бере її на свої плечі і несе назад. Іншими словами, Бог Своєю силою повертає людині втрачені нею невинність, святість і блаженство. З’єднавшись з нашим людським єством, Син Божий, за словом пророчим, “узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби” (Іс. 53 роз.).

Христос став людиною не лише для того, щоб нас навчити істинному шляху або показати нам добрий приклад. Він став людиною для того, щоб нас з’єднати із Собою, залучити нашу немічну, хвору людську природу до Свого Божества. Різдво Христове свідчить про те, що ми досягаємо кінцевої мети свого життя не лише вірою і прагненням до добра, але, головне, відроджуючою силою втіленого Сина Божого, з Яким ми з’єднуємося.

І, поглиблюючись у таємницю втілення Сина Божого, ми бачимо, що воно тісно пов’язане з таїнством Причащання і з Церквою, яка, за Апостольським вченням, є таємниче тіло Христове. У Причащанні тіла і крові Христової людина залучається до Бого-людської природи Христа, з’єднується з Ним і в цьому з’єднанні вся преображається. Одночасно, у Причащанні християнин з’єднується і з іншими членами Церкви – і так таємниче Тіло Христове зростає.

Треба зрозуміти, що людина хвора не лише духовно, але і фізично. Гріхом пошкоджена уся людська природа. Необхідно тому зцілити усю людину, а не одну її духовну частину. Щоб відвести всякі сумніви в необхідності спілкування із Собою, Господь Ісус Христос у Своїй бесіді про Хліб Життя так говорить: “Якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній деньХто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6:53-56). Трохи пізніше, у бесіді про виноградну лозу, Христос пояснює Своїм учням, що саме в тісному з’єднанні з Ним людина отримує необхідні сили для духовного розвитку і вдосконалення: “Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15:4-6).

Справедливо деякі святі уподібнювали Причастя таємничому дереву життя, від якого куштували наші прабатьки в Едемі і яке потім бачив св. Іоанн Богослов у раю (Бут. 2:9, Одкр. 2:7, 22:2). У Причащанні християнин залучається до безсмертного життя Бого-людини!

Таким чином, у духовному і фізичному відродженні людини полягає мета втілення Сина Божого. Духовне оновлення здійснюється впродовж усього життя християнина. Оновлення ж його фізичної природи завершиться в день загального воскресіння мертвих, коли “праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього” (Мф. 13:43).

Автор: єпископ Олександр (Мілеант) (з циклу: “Нотатки“)

Усе по темі: Різдво Христове