Реальність Воскреслого
Утретє про воскресіння Христа нам оповідає Євангеліє від Луки. У ньому є ще одна нова деталь. Жінки, що прийшли до гробу, чують від ангела ті ж самі слова: «Нема Його тут, Він воскрес». Але їм передує риторичне питання ангела: «Чого шукаєте Живого між мертвими?» (Лк. 24:5).
Тут уперше в Новому Завіті Ісус воскреслий названий живим. І далі в розповіді про те, як двоє учнів зустрічають Христа по дорозі в Еммаус, це слово повторюється: жінки уранці побували біля гробниці та «говорять, що Він живий» (Лк. 24:23). Потім в іншому місці в того ж автора, у Діяннях святих апостолів, двічі дається те ж формулювання: «Він живий». У 1-му розділі Лука пише, що Ісус «після страждань Своїх являв Себе живим» (Діян. 1:3), у 25-му розділі про Павла говориться, що він проповідував «про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Він живий» (Діян. 25:19).
Лука вводить у Новий Завіт новий відтінок – Ісус воскреслий живий. Якщо в Євангеліях від Марка і від Матфея наша увага фіксується на самому моменті воскресіння, то Євангеліє від Луки показує нам, що відбувається далі. А далі – Він живий! Далі – Він живий серед нас, живе серед нас. І тому жодного гробу не треба.
Це абсолютно новий момент Благовістя. І Лука розповідає про це саме тому, що він вже свідчить про Церкву, про ту Церкву, в якій Ісус живе і житиме «по всі дні, до кінця віку», як сказано в епілогу Євангелія від Матфея.
Нарешті, в Євангелії від Луки є ще одна дуже важлива сцена: Ісус, з’явившись учням, вимагає, щоб вони торкнулися Його руками своїми і не думали, що Він дух, примара або демон, бо примара не має плоті. Він каже для них: «Чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене» (Лк. 24:38,39).
У книзі Руфі розказано про те, як Вооз торкається голови Руфі своєю рукою. А мідраш, тобто юдейський талмудичний коментар до цієї книги, пояснює: Вооз робить це, щоб переконатися, що вона не примара, бо примари не можна торкнутися. У це вірили усі юдеї, усі греки і римляни часів Ісуса. Так, у Лукіана теж говориться, що примари, духи, демони тим і відрізняються від людей, що їх не можна торкнутися.
Закликаючи учнів торкнутися Себе, Ісус народною мовою Свого часу хоче сказати, що Він не дух і не примара. Потім Він просить їжі і їсть перед Своїми учнями. Згадаємо, що в книзі Товита ангел безтілесний, який супроводжував Товію, не їв і не пив впродовж усього їх спільного шляху. Але Ісус не безтілесний ангел, Він воскрес в усій повноті Свого буття, тому Він може і їсти і пити. Усією Своєю поведінкою Христос свідчить нам, що, воскресши, Він не просто ожив, але в усій повноті є присутнім у житті Церкви, серед нас.
У Євангелії від Марка підкреслено, що повірити у воскресіння можна, тільки особисто зустрівшись з Ісусом. У Матфея сказано, що воскресіння є перемога над смертю, а від Луки ми дізнаємося, що Ісус воскрес реально – не в думках або серцях учнів, але цілком реально.
У розповіді про зустріч учнів із Спасителем на дорозі в Еммаус є ще один безцінний епізод: двоє занурених у печаль учнів йдуть дорогою, і Невідомий Подорожній, що підійшов до них, запитує: «Чим ви засмучені?». Вони зупинилися, бо їм дійсно було дуже важко, і один з них, Клеопа, сказав Йому у відповідь: «Невже Ти, один з тих, що прийшли до Єрусалима, не знаєш, що сталося в ньому цими днями?.. про Ісуса Назарянина, Який був мужем-пророком, сильним ділом і словом перед Богом і всіма людьми. Як видали Його первосвященики і начальники наші для засудження на смерть і розіп’яли Його. Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль» (Лк. 24:18-21).
І скільки печалі, скільки болю і горя в цьому: «Ми ж сподівалися». Вони сподівалися, а Він не виправдав цих надій. Правда, жінки були вранці біля гробу і кажуть, що бачили ангела і гробниця порожня, але вони, учні, визнали це маренням.
Учні не повірили у воскресіння, бо чекали іншого Месію. Не Того, Який прийшов, а того, якого створила їх уява і змалювала народна традиція. Але Месія прийшов не таким, яким Він уявлявся, а таким, який Він є. Бог Фейєрбаха, напевно, тим і відрізняється від Бога Авраама, Ісаака і Якова, що Бог Фейєрбаха очікуваний, – такого Бога, Якого зображував у своїх книгах цей філософ, дійсно можна вигадати. А Бога наших батьків вигадати неможливо, Він непередбачуваний. Він діє не за нашим сценарієм, а так, як хоче Він Сам.
Марія, побачивши Ісуса воскреслим, хоче схопитися за Нього, а Він каже: «Не доторкайся до Мене» (Ін. 20:17). Ці слова важко зрозуміти. Чому Спаситель каже Марії це дивне: «Не доторкайся», якщо Він має ту плоть, про яку говориться в Євангелії від Луки, якщо потім Він скаже апостолові Фомі: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої» (Ін. 20:27)?
Це стає зрозумілим, якщо перечитати в книзі пророка Ісаї розповідь про те, як з’явився Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова Мойсеєві.
Мойсей побачив, що терновий кущ горить вогнем і не згорає, – Марія побачила Ісуса воскреслим. Бог покликав Мойсея по імені – і Спаситель покликав Марію по імені. Коли Мойсей кинувся до куща, що горів, Бог зупинив його: не підходь сюди, не наближайся, не торкайся, але зніми взуття твоє з ніг твоїх, не нав’язуй Мені свого кроку, а прислухайся.
Чому в мечетях досі роззувають при вході? Щоб не нав’язувати Богові свого кроку. Причому це робиться не лише в мечетях, але і в православних храмах на Сході, де, як і в мечетях, є спеціальні скриньки для взуття. Богові не можна нав’язувати свій крок, слід прислухатися до того, що робить Він Сам.
Мойсей, що кидається до куща, що горить, і Марія, що намагається доторкнутися до Ісуса, хочуть побачити Бога таким, яким Він живе в їх свідомості. Намагаються створити «свого» Бога, як потім, у XІX ст., зробить це Людвіг Фейєрбах. А Бог каже і Мойсеєві, і Марії: не створюй Мене, Я і без тебе є. Не малюй Мій образ, все одно нічого не вийде. Я все одно більше, Я не уміщатимуся у твоїй свідомості. От так можна, ймовірно, уявити цей епізод.
Попереджаючи порив Марії, Христос каже: «Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого» (Ін. 20:17). Дуже важливо зрозуміти, що грецьким словом «Отець» тут передане арамейське «Абба».
Тут Ісус говорить про те, що тепер наші стосунки з Богом повинні стати такими ж, якими були Його стосунки з Богом. Для Нього Бог був «Абба» – «татусь» або «татко». І для нас Бог теж стає тепер «Абба». Так ніколи не скаже дорослий, так може сказати тільки маленька дитина. У цей момент Ісус передає учням те ставлення до Бога, яке Він раніше, у Своєму земному житті, перебуваючи серед них, їм розкрив. Це продовження тієї ж теми: не малюй образ Божий, не намагайся Його зображувати, ти все одно ніколи не уявиш Його таким, Яким Він є. Він все одно більше. Не уподібнюйся Фейєрбаху, який намагався сконструювати Бога, а прислухайся до того, що Сам Бог каже тобі, і ти неодмінно почуєш Його.
* * *
І останнє, дуже важливе. З Євангелій від Матфея, від Луки і від Марка (не з основного його тексту, а з тієї частини, яку ми умовно перенесли у вигляді епілогу в кінець Нового Завіту) і з Діянь святих апостолів відомо, що після сорока днів після Пасхи Ісус возноситься на Небо. А в Євангелії від Іоанна про Вознесіння немає жодного слова. Хоча саме Іоанн найбільше розповідає нам про з’явлення воскреслого Христа, про те, що робить Ісус після Свого воскресіння серед учнів. Чому? Відповісти на це питання не так вже важко.
Матфей, Марко і Лука оповідають про події як би зовні. Іоанн їх же показує зсередини. У синоптичних Євангеліях, наприклад, про помноження хлібів говориться так: Ісус дав хліби учням, учні – людям. І дійсно, технічно це може бути тільки так. А в Євангелії від Іоанна Сам Ісус дає хліб, а про учнів просто не згадується. Бо, якщо дивитися на цю подію не зовні, а зсередини, стає зрозуміло, що Ісус роздає хліб людям Сам, але руками учнів.
Після якихось днів після воскресіння Ісус возноситься на Небо, з’єднується з Богом. У Євангелії від Іоанна даний погляд на цю ж подію зсередини: Христос залишається серед учнів, тобто серед нас. Про це ж досить прямо говориться і в Євангелії від Матфея, яке закінчується словами Спасителя: «І ось Я з вами по всі дні, до кінця віку».