Подумки увійдемо до общини Христових учнів

От ми підійшли до Страсного тижня. Його сенс і символізм розібраний досконально. Але аналізуючи події цих шести днів, ми перебуваємо на позиції спостерігача, віддаленого від події за дві тисячі років.

Але ми можемо спробувати змістити цю позицію назад за часом і спробувати подумки увійти до общини Христових учнів. Тоді ми зможемо почути не свої думки про події тих днів, а спробувати прислухатися до голосів, що звучать у світлиці Сионській, на вулицях Єрусалиму, на горі Елеонській або в саду Гефсиманському. Таке занурення нам точніше передасть атмосферу наближення кульмінації місії Христової.

Для цього з усіх діалогів, що прозвучали на тому тижні, залишимо тільки те, що Христос сказав Своїм учням. А з цих слів виберемо слова в наказовому способі. Також відмітимо слова, якими Господь звертає увагу на небо і на релігійну корпорацію, яку умовно назвемо «церква».

Отже.

Неділя

Христос входить в Єрусалим і сповіщає про Свою місію. Його чує Бог-Отець і відповідає в громі.

Входить у храм, виганяє торговців із словами «дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників» (Мф. 21:13).

До учнів звертає слово, щоб не боялися прийдешнього Царя, бо лагідний є, і підбадьорює їх: «Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла» (Ін. 12:36).

Понеділок

Порівнює Божий світ з виноградником, а Отця Небесного – з хазяїном.

Наводить аналогію між «церквою» і усохлою смоковницею. Викриває священиків: «На Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх. Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки свої і подовжують край одежі своєї. Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах; і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю!

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас» (Мф. 23:2-7,13-15).

Звертаючись до учнів, каже: «Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій (!!!)» (Ін. 12:26).

І відкриває їм приголомшливу таємницю нашого майбутнього життя, при якому ми будемо як ангели: «Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах» (Мф. 22:30).

Вівторок

Говорить про спорідненість з Богом: «Прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї» (Мф. 25:31).

Цього дня первосвященики вирішують убити Христа. Господь застерігає тих, хто служить Йому, не бути як «нерозумні діви». Попереджає їх старанно працювати своїми даруваннями тільки Богові, як ті, хто примножив таланти свого Пана.

Учням нагадує про те, що служба Богові – це, у першу чергу, – служба Христу в людях: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40).

Середа

Приймає жертву мира від жінки і надихає учнів тим, що: «де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її» (Мф. 26:13).

Четвер

Ми стаємо свідками діалогу Христа з Богом-Отцем. У ньому трохи відкриваються таємниці світоустрою:

«Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе; як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне. Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого – славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу. Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє.

Я за них благаю, – не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої… Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і МиОтче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу» (Ін. 17:1-6,9,24).

Дає натяк на нову небесну церкву: «В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14:2).

Цей день особливого повчання улюблених учнів під покровом світлиці Сионської:

  • «Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; перебувайте ж у Моїй любові» (Ін. 15:9).
  • «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:34,35).
  • «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду» (Ін. 14:12).
  • «Не ви Мене обрали, але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш залишився, щоб, чого не попросите в Отця в ім’я Моє, Він дав вам» (Ін. 15:16).
  • «Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого» (Ін. 15:14,15).
  • «Це сказав Я вам, щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша буде повна» (Ін. 15:11).
  • «І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26:26-28).
  • «Хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене» (Мф. 26:23).

П’ятниця

У ніч на П’ятницю Господь велів Петру вкласти меч у піхви.

У сам день розп’яття в Христа було тільки одне слово, звернене до учня, про те, що Мати Божа буде йому матір’ю, а він сином.

Начебто усі знайомі слова. Але будучи зібрані в логічну нитку, вони обпалюють силою. Багато що в них може здатися тим, хто упевнений, що він справжній християнин, загубленим, перекрученим, а події – повторюваними. Комусь ці слова можуть здатися «зухвалими» і «непристойними» – через явні аналогії. Вони примушують замислитися про те, а що нас відрізняє від жителів древнього Єрусалиму.

Отже, ми бачимо, що Слово Христове до учнів починається з обіцянки царства лагідного Царя і Бога. Через працю найманця – до праці з любові. Від рабства – до дружби з Богом. Від страху перед Богом – до любові і радості від перебування перед Ним.

Сьогодні ми – учні Христові. Проектуючи на себе Його слова, ми впродовж Страсного тижня повинні пропустити їх через себе. Так само, як і Його учні, ми повинні зосередитися на тому, щоб не лише почути ці слова, але і зрозуміти їх і прийняти як спонукання до дії.

Ті, хто служить Христу в клірі, повинні запитати себе про те, чи немає в їх власному служінні лицемірства, вигоди, наживання, торгівлі, зарозумілості, презирства, любові до засідань і честі, і, головне, забуття Бога і Його головної заповіді про любов. Чи не втрачена нами пам’ять про те, що більший у Царстві Небесному має бути меншим серед людей, служити їм, як Христос.

Ті, хто перебуває серед пастви, має досліджувати своє серце і подивитися, чи є в ньому радість Божа, любов до ближнього, що виражається в жертовності.

Іуда зрадив Христа, узявши заломлений хліб. Чи не зраджуємо і ми Христа, приймаючи не лише Його Тіло, але і усе причастя повністю?

Чи не забули ми про те, що справжній дім – Царство Небесне, і про те, що Сам Христос приготував кожному з нас особисті особливі оселі?

На щастя, служби цього тижня довгі і є можливість на молитві отямитися і почути в собі голос Божий.

На жаль, служби цього тижня довгі, і безліч образів, думок і почуттів, закладених у текст, через величезність матеріалу просто не поміщається в голові. На жаль, часто слова стають музичними декоративними «шпалерами» служби, перетворюючись з інформації в музичну прикрасу.

За безліччю цієї інформації ми повинні не губити дороговказної нитки, а саме слів Христових, звернених до нас. Їх не так багато. З усіма можна ознайомитися впродовж десяти хвилин. Десять хвилин на п’ять днів – не так вже багато.

Зазвичай, розстаючись, ми ненадовго сідаємо на доріжку і говоримо тільки про найголовніше. Так і Христос, йдучи від учнів, дав їм у концентрованому вигляді усе Своє вчення, наріжним каменем якого є заповідь про любов до Бога і людей.

В останні дні посту ми повинні переконатися в тому, що постили правильно. Тобто не в тому, що ми принесли Богові гостинець у вигляді шести каструль пісної каші і порожнього чаю. А в тому, чи здобули ми справи милосердя, які тільки і виправдовуватимуть нас на Страшному Суді. Ті справи, які єдино потрібні Богові від нас.

Неважко помітити, що останній тиждень посту нагадує усю історію людства.

  • От приходить Господь в Єрусалим, що нагадує створення світу і можливість життя з Богом.
  • От Христос виганяє торгашів з Храму, що нагадує вигнання з Раю.
  • От новий Каїн – Каяфа – затіває вбивство нового Авеля – Христа.
  • От саме це зухвале вбивство на очах у Бога.
  • От тиша приголомшеного світу Великої Суботи.

Але фінал незвичайний. Немов восьмий день творіння, Господь виходить із спокою і перетворює світ так, що змінюється природа людини і вона стає ще більш подібною Богу, через причастя. Ні ангели, ні Адам не приймали в себе Тіла і Крові Божих.

Закінчуючи піст, ми повинні запитати себе, хто ми в цьому оновленому світі? Який був сенс нашого посту і чи наблизив він нас хоч на йоту до Раю? А якщо не наблизив, то закономірне питання виникає про те, навіщо я взагалі живу і навіщо я взагалі потрібен Богові, якщо ні піст, ні молитва, ні милість Божа не можуть розтопити лід мого серця?

Не хотілося б почути від Христа слова до учнів, що заснули: «То не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною?».

Але в Бога не буває запізнень. Цілий тиждень – це так багато. Цілий тиждень з Богом може виявитися ціннішим за цілу вічність без Нього. Є сенс протягом його нарешті почути і прийняти найважливіші з усіх сказаних Христових слів: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине» (Ін. 17:21).

Автор: священик Костянтин Камишанов