Ісуса устигають зняти з хреста до заходу сонця, устигають нашвидку обвити в похоронні пелени і укласти в гробницю. Це кам’яна печера, висічена в скелі неподалік від Голгофи. Його кладуть у гробницю, завалюють вхід у невелику печерку важким каменем і ставлять варту, щоб учні не вкрали тіло. Минає дві ночі і один день, і на третій день, коли учениці Христа, повні скорботи, бо вони позбулися улюбленого Учителя, йдуть до гробниці, щоб нарешті обмити Його тіло і зробити повністю усі похоронні обряди, вони виявляють, що камінь відвалений, варти немає, гробниця порожня. Але не устигають їх серця сповнитися нового горя: мало того, що Учителі убили, а тепер навіть немає можливості поховати Його по-людськи – як у цей момент для них Ангел сповіщає найбільшу звістку: Христос воскрес!

Євангеліє описує ряд зустрічей з воскреслим Христом. Дивно, що Христос після Свого воскресіння не з’являється ні Понтію Пилатові, ні Каяфі. Він не йде переконувати дивом Свого воскресіння людей, які не визнавали Його за життя. Він з’являється тільки тим, хто увірував і встиг прийняти Його раніше. Це – диво поваги Божої до людської свободи. Коли ж ми читаємо свідоцтва апостолів про воскресіння Христове, ми дивуємося одній речі: вони розповідають про воскресіння не як про подію, що сталася десь з якоюсь сторонньою людиною, але як про подію в їх особистому житті. «І це не просто: Воскресла дорога мені людина». Ні. Апостоли кажуть: «І ми воскресли разом з Христом». Відтоді кожен християнин може сказати, що найважливіша подія в його житті сталася за часів Понтія Пилата, коли камінь біля входу в гробницю виявився відвалений, і звідти вийшов Переможець смерті.

Хрест – основний символ християнства. Хрест – осереддя скорботи. І хрест же – захист і джерело радості для християнина. Чому потрібен був Хрест? Чому недостатньо було ні проповідей Христових, ні Його чудес? Чому для нашого спасіння і з’єднання з Богом виявилося недостатньо того, що Бог-Творець став людиною-творінням? Чому, кажучи словами святителя Григорія Богослова, ми здобули нужду в Богу не лише втіленому, але і заколеному? Отже – що означає Хрест Сина Божого в стосунках людини і Бога? Що сталося на Хресті і услід за розп’яттям?

Христос неодноразово говорив, що саме заради цього моменту Він прийшов у світ. Останній ворог, древній ворог, з яким б’ється Христос, – це смерть. Бог є життя. Усе, що існує, усе, що живе – за християнськими переконаннями, за досвідом будь-якої розвиненої релігійної філософської думки – існує і живе через свою причетність до Бога, свого взаємозв’язку з Ним. Але коли людина скоює гріх, вона руйнує цей зв’язок. І тоді божественне життя перестає струмувати в ній, перестає омивати її серце. Людина починає «задихатися». Людину, якою бачить її Біблія, можна порівняти з водолазом, який працює на дні моря. Раптом, у результаті необережного руху, шланг, яким згори поступає повітря, виявляється затиснутим. Людина починає помирати. Врятувати її можна тільки відновивши можливість повітрообміну з поверхнею. Цей процес і є суть християнства.

Таким необережним рухом, що порушив зв’язок між людиною і Богом, був первородний гріх і усі наступні гріхи людей. Люди спорудили перешкоду між собою і Богом – перешкоду не просторову, а у своєму серці. Люди виявилися відрізаними від Бога. Цю перешкоду необхідно було прибрати. Щоб люди могли бути врятовані, могли набути безсмертя, слід було відновити зв’язок з Тим, Хто тільки Один безсмертний. За словом апостола Павла, один лише Бог має безсмертя. Люди відпали від Бога, від життя. Їх необхідно було «врятувати», потрібно було допомогти їм набути саме Бога – не якогось посередника, не пророка, не місіонера, не учителя, не ангела, а самого Бога.

Чи могли люди самі звести таку драбину зі своїх заслуг, своїх чеснот, якою вони, як східцями Вавилонської вежі, піднялися б до неба? Біблія дає ясну відповідь – ні. І тоді, оскільки Земля сама не може вознестися до Неба, Небо схиляється до Землі. Тоді Бог стає людиною: «І Слово стало плоттю». Бог прийшов до людей. Він прийшов не для того, щоб дізнатися, як ми тут живемо, не для того, щоб дати нам декілька порад про те, як себе поводити. Він прийшов для того, щоб людське життя могло вливатися в життя Божественне, могло з ним перетинатися. І ось Христос вбирає в Себе усе, що є в людському житті, окрім гріха. Він бере людське тіло, людську душу, людську волю, людські взаємини, щоб Собою зігріти, відігріти людину і змінити її.

Але є ще одна властивість, невід’ємна від поняття «людина». За епохи, що минули з часу вигнання з раю, людина набула ще одне уміння – вона навчилася помирати. І цей досвід смерті Бог теж вирішив увібрати в Себе.

Автор: протодиякон Андрій Кураєв

Долаючи дорогу Страсного тижня