Бог ховається?

“Чому Бог поводиться зі мною гірше, ніж я зі своїми синами? Їм я даю прямі відповіді, чіткі, зрозумілі правила – і безмірну любов. У наших стосунках практично немає загадок; їм не доводиться напружуватися, щоб розчути «тихе віяння». Чому ж Бог примушує нас вгадувати, як чути Його, як Його любити, як найкраще Йому служити? Чому тут відкривається такий простір для інтерпретацій?» – ці слова одного журналіста, що колись вважав себе християнином, але тепер відійшов від віри, виражають досить часте питання: чому Бог ховається? Чому Він не може, якщо Він хоче, щоб ми вірили Йому і слухалися Його, просто ясно заявити про Себе і ясно викласти Свої вимоги?

Насправді справа йде рівно навпаки – це людина ховається від Бога. «І сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю. І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме,] де ти? Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався» (Бут. 3:8-10). Це люди ховаються від Бога, не Бог від них. Звучить досить несподівано – але це правда. Люди мають якнайглибшу схильність до самообману – до того, щоб ховатися від світла істини там, де ця істина неприємна або незручна. Більше того, ми усі здатні до дуже складного, багаторівневого, глибоко ешелонованого самообману – ми обманюємо себе і відносно навколишньої реальності, і відносно наших власних мотивів.

Є відомий психологічний феномен – “стокгольмський синдром”, коли люди, що потрапили в заручники до бандитів і терористів, незабаром починають палко підтримувати їх “праву” справу, і виконувати їх розпорядження “не за страх, а за совість” – навіть якщо ці розпорядження спрямовані до їх власної загибелі. Людина розуміє, що для того, щоб вижити, вона повинна коритися лиходіям і не викликати в них підозр. Але думка “я корюся через вимоги бандитів, які можуть убити мене в будь-який момент” занадто дискомфортна, – і людина приймає іншу: “Тепер я побачила правоту їх справи”. Щось схоже відбувається і з жертвами фінансових пірамід, які захищають, шахрая, що обдурив їх, – яскравий приклад історія з МММ.

Люди дуже часто відмовляються бачити правду, яка їм не подобається, – більше того, вони відмовляються бачити і цю свою відмову. Якщо Ви скажете їм: “Ви просто відмовляєтеся бачити істину” – на Вас щиро образяться. Вони палко (і з щирістю, яку не викриє жоден детектор брехні) запевнятимуть, що вони якраз перебувають в істині.

Не важко визнати, що так буває – насправді, у нас перед очима безліч прикладів. Нам легко дивитися на цих нещасних самообманутих людей з дещо зарозумілою жалістю – ну ми не такі. Ми часто чуємо це від атеїстичних публіцистів, упевнених, що вони освічені, сучасні люди, які вільні від жалюгідного самообману релігійників. Але на жаль – з боку думки багатьох атеїстів виглядають прикладами гротескової інтелектуальної нечесності, яка анітрохи не краще напруженої зашореності прихильників культу.

Тверезіший і розумніший підхід вимагає визнати, що Ви і я страждаємо тією ж схильністю до самообману, тим же небажанням бачити незручну правду, що і всі інші. Чесність вимагає чималого подвигу; це не щось, що ми маємо із самого початку. Ми люди надзвичайно забрехалися; як каже пророк: «Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його?» (Єр. 17:9). Намагатися бути чесним – це все одно як віддирати бинт, присохлий до рани, – бинт, можливо, вже брудний і смердить, і навіть хочеться його позбутися – але позбуватися боляче. Бог відкрив нам істину – Істина стала плоттю і мешкала з нами, Істина зійшла за нас на Хрест, Істина досі перебуває з тими, хто готовий її прийняти. Як каже Господь Ісус: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6). Він не ховався – Він був піднесений на Хрест, вознісся в славі, проповіданий у народах.

Ми просто не могли не чути Його імені. Ми намагаємося ігнорувати, не помічати, не пам’ятати Його – але це означає, що ховаємося саме ми, а не Він. Він лагідно чекає, поки ми нарешті звернемося до Нього і скажемо – “що накажеш нам робити, Господи?”

Автор: Сергій Худієв