День тридцять п’ятий
«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте! Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня» (Мф. 23:23-28).
Якщо б Ісусові було байдуже до книжників і фарисеїв, то Він би їх не картав. Але Ісус їх любив, тому й переживав за їхнє спасіння. Для Нього вони не були втрачені, безнадійні – навпаки: якщо зрозуміють і навернуться, маючи такі духовні знання і досвід духовного життя, практики, то ввійдуть у Царство.
Для Бога немає втрачених людей, а є заблукані овечки. Він невтомно працює над їхнім (нашим) спасінням: «Отець Мій донині робить, і Я роблю» (Ін. 5:17).
У цьому фрагменті Євангелія міститься три докори Ісуса (у 23-му розділі їх шість): 1) увага до дрібниць, а занедбання головного; 2) брак внутрішньої чистоти, яка чинить чистими й ззовні; 3) життя, яке видається живим, а насправді є мертвим.
Вчинімо головною молитву, а через неї – Бога, і зможемо все інше виконати з гідністю і по-Божому.
Станьмо справді сліпими щодо цього світу, аби бачити те, що фізичними очима неможливо побачити.
Хто не живе Євхаристією, той тільки виглядає живим, бо Життя немає в ньому.
Помолімося за всіх, хто молиться за нас чи будь-коли молився і кому важливе наше спасіння.