День тридцять шостий

Христос викриває фарисеїв, Джеймс Тіссо

«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і оздоблюєте пам’ятники праведникам, і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крови пророків. Тим ви самі свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків. І ви доповнюєте міру зла батьків ваших. Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського? Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста. Нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови Авеля праведного до крови Захарії, сина Варахії, якого вбили між храмом і жертовником. Істинно кажу вам, що все це прийде на рід цей. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли! Ось лишається вам дім ваш пустий. Бо кажу вам: не побачите Мене віднині, доки не скажете: благословен, Хто йде в ім’я Господнє!» (Мф. 23:29-39)

Якось замислився: «Чому Адам і Єва згрішили? Адже вони мали від Бога все, що потрібно для щастя! Якби я був на місці Адама і Єви, то не згрішив би» або «Чому Петро відрікся від Христа? Адже він ходив з Ісусом, чув Його слова, бачив Його чуда. На його місці я б такого не зробив!» Згодом зрозумів свою помилку. Якби я був на їхньому місці, то, можливо, зробив би ще гірше. Не можу звинувачувати їх у зраді, бо й сам грішний. Лише Божа ласка допомагає витривати в добрі, але як тільки покладаємося на свої сили і розум, то можемо впасти, бо без Бога нічого не можемо.

Кожен із нас відчуває наслідки гріхів наших предків і власних гріхів. Від власних гріхів очищаємося через Кров Ісуса Христа у святій Сповіді. Ми також винні в смерті Ісуса через ці гріхи, тому слід це визнати і покаятися. У молитві-прощенні ми також отримуємо звільнення від наслідків гріхів наших родичів, які потребують наших молитов і участі в Божественній Літургії в їхньому наміренні. Ми не можемо відректися від нашого роду, але можемо завдяки Божій ласці, яку отримали в Хрещенні, справді стати «Божого роду» (Дії 17:29), бо той, хто в Христі, став дитиною Божою (Він – квочка, а ми – курчатка).

Помолімося за правдиве покаяння для нас і за те, щоб кожна свята Сповідь супроводжувалася переміною нашого життя на життя Боже.

<< День тридцять п’ятий

День тридцять сьомий >>