Христові апостоли змогли зробити те, на що більшість їхніх критиків просто не здатна,  – вважає Михайло Лукін. . . .

«Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25), – скільки ж критики було адресовано з того часу в бік апостола Фоми! Як же він міг після стількох чудес, свідком яких він був, не увірувати у воскресіння Христове?! Адже Христос постійно наголошував на тому, «що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне» (Мк. 8:31). Проте, як виявилося, ці слова Фомою не були сприйнятті всерйоз…

Якщо вже мова пішла про апостола Фому, який для багатьох людей став символ невірства, то слід згадати інших апостолів. Так жінки, які «дуже рано, в перший день після суботи, прийшли до гробу» (Мк. 16:1) і дізналися від ангелів про воскресіння Христове, «повернувшись від гробу, сповістили про все те одинадцятьох і всіх інших… І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм» (Лк. 24:9,11). Лише Петро (у версії апостола Луки), вирішивши на власні очі переконатися в правдивості жіночих слів, «побіг до гробу і, нахилившись, побачив самі тільки ризи, що лежали, і пішов назад, дивуючися з того, що сталося» (Лк. 24:12). Отже і Петро не повірив, не сприйняв всерйоз Христових слів про воскресіння…

Але і жінки, що першими дізналися про воскресіння Христове, спочатку не мали віри. Пригадаймо, що сказали їм Ангели біля гробниці: «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути. І згадали слова Його» (Лк. 24:5-8). «І згадали слова Його» – отже і жінки-мироносиці спочатку не сприйняли Христових слів. Сталося це лише згодом.

До цього списку варто додати решту Христових учнів, зокрема двох, що прямували того знаменного дня від Єрусалима до Еммаусу, і до яких по дорозі пристав воскреслий Христос. Адже ця двійка учнів теж не увірувала в Христове воскресіння, на що почули від Нього: «О нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки! Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою?» (Лк. 24:25,26). Отже, іспит на віру у воскресіння всіма Христовими послідовниками і послідовницями був провалений!

Тут самий раз згадати про себе. Багато хто переконаний, що на місті Христових учнів (і учениць) вчинив би інакше: був би твердо переконаний у Христовому воскресінні, за жодних обставин не покинув у скрутну хвилину Спасителя напризволяще, коли Той фактично залишився на самоті… Прямо, як апостол Петро, що цілком щиро заявив: «Господи, з Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти» (Лк. 22:33)… От лише під час подібних міркувань не забувайте, що невдовзі той самий Петро тричі протягом короткого періоду часу зрікся улюбленого Учителя. І від подібного перебігу подій не застрахований абсолютно жоден: «Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків. Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:11,12).

«Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19,20), – цей Христовий наказ Його учні-апостоли (як і учениці) виконали. Багато хто з них заради цього поклав власне життя, зазнавши мученицьку смерть. Вони зробили те, на що більшість критиків їхнього «невірства» просто не здатні. І загалом, про яке місіонерське служіння може йти мова, якщо більшість цих самозваних критиків живе так, що Христос начебто зовсім не жив, вже не кажучи, що Він воскрес.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Неділя про Фому