Про гріховну “спадщину” людства, що сягає вікових глибин, і про духовне дорослішання роздумує протоієрей Андрій Дудченко. . . . .

Турбота про дітей – один зі стимулів, щоб припинити грішити. Насправді, якщо скоєний мною гріх буде мати наслідки для моєї дитини, краще не коїтиму його. Серед вірних поширена уява про те, що за гріхи батьків можуть бути покарані діти до сьомого коліна. Чи так це насправді?

“Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх” (Вих. 20:5,6), – говорить Бог Ізраїлів Мойсеєві, коли дає десять заповідей. Думка про те, що діти до третього і четвертого роду несуть тягар батьківського гріха, повторюється в перших п’яти книгах Біблії чотири рази. Що це? – Об’єктивний закон чи педагогічний засіб, щоб примусити тих, хто чує або читає ці слова, утриматися від гріха?

З біблійного вчення виходить, що це радше педагогічний засіб, втім, заснований на об’єктивному законі. Писання недвозначно стверджує, що гріх докорінно спотворив людську природу. Адам і Єва до гріхопадіння багато в чому були іншими людьми. Вони не знали, що таке хвороби та смерть. Вони не бачили один в одному загрози стати “об’єктом” володіння, а отже не соромилися і наготи. З Богом вони могли спілкуватись безпосередньо. Це були цілісні, дійсно вільні, насправді люблячі один одного та Бога особистості.

Але гріх спотворив майже все. Людина втратила цілісність і стала роздробленою. Властивості та сили людської души й розуму прийшли в розлад, це відбилося й на тілі. Людина стала смертною. До її природи увійшла тлінність, а з нею і хвороби. Східне християнство саме в цьому вбачає гріх: це не стільки провина, яку Бог давно пробачив людині, скільки хвороба, зцілити яку поодинці не може ані людина, ані Бог.

Ось ці два аспекти – провину й хворобу, або спотвореність єства, – і потрібно брати до уваги щоразу, коли розмірковуємо про гріх та його наслідки. Діти, які народжуються від грішних батьків, звичайно ж, несуть наслідки гріха. Їхня природа спотворена від народження, у ній вже присутнє тління, вона вже схильна до хвороб та смерті. Саме це часом і називають “первородним гріхом”.

Проте, провину за батьківські, а тим більше прабатьківські гріхи діти не успадковують. Вислів “син за батька не відповідає” – насправді біблійний. За кілька століть по тому, після Мойсея, про це напише пророк Єзекиїль – один з великих пророків Ізраїля. Його слова варті розлогої цитати:

“І було до мене слово Господнє: навіщо ви вживаєте у землі Ізраїлевій це прислів’я, говорячи: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”? Живу Я! – говорить Господь Бог, – не будуть надалі говорити прислів’я це в Ізраїлі.

…Ви говорите: “чому ж син не несе провини батька свого?” Тому що син чинить законно і праведно, усіх уставів Моїх дотримується і виконує їх; він буде живий. Душа, яка грішить, вона вмре; син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина, правда праведного при ньому і залишається, і беззаконня беззаконного при ньому і залишається” (Єз. 18:1-3, 19-20).

Об’єктивний закон – передача наслідків гріха, оцієї болячки, спотвореності, пошкодження єства, через які немовля вже народжується здатним страждати й помирати, а коли підросте – то і грішити самостійно. Проте, слова Божі про покарання дітей за провину батьків до третього й четвертого роду – це, скоріше, педагогічний засіб виховання недосконалого, “жорстокосердого і твердошийого” народу, який щойно вийшов з Єгипту. Вже за часів пророка Єзекиїля цей засіб виховання було скасовано. Люди, до яких звертався пророк, більше не потребували грубих засобів переконання.

На жаль, сьогодні на пострадянському просторі вірні, а точніше, ті, які вважають себе віруючими, насправді, здебільшого – язичники. Навряд чи ми чимось кращі за людей, які вийшли з Єгипту, перейшли по сухому Червоне море і одразу ж (варто було Мойсеєві залишити їх на кілька днів) зробили собі золотого тельця. І тому для нас, як і для наших попередників зі Старого Завіту, знову “спрацьовують” методи (засоби) з тих часів. Саме тому з уст деяких християнських пастирів можна почути фрази про покарання дітей за гріхи батьків.

Авжеж, діти – плоть від плоті та кров від крові батьків. І якщо батьки проводять життя в гріху, то чи варто дивуватись, що і діти наслідують саме цей шлях? Найстрашніший гріх сучасних батьків – двоєдушність, брехня. Можна казати дитині правильні слова, але яка з них користь, якщо приклад життя батька та матері доводить протилежне? Пияцтво, розлучення, блуд, культ грошей у сучасному суспільстві стали, на жаль, нормою. Я ще не зустрічав батьків, які б бажали, щоб їхня дитина пиячила, курила, блудила, розтринькувала гроші чи покидала родину. Проте, як часто ми, дорослі, дозволяємо собі брехню. Брешемо власним дітям! А потім дивуємося, що дитина засвоїла не слова, які ми промовляли, а саме цінності, якими ми жили. Для багатьох батьків життєві помилки дітей – справжня трагедія. Знав би, що так станеться – багато чого не робив би. І шкода, коли вже запізно.

Так ось, щоб не стало запізно, християнство кличе змінити життя вже сьогодні. “Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння” (2Кор. 6:2), – пише апостол Павло християнам у Коринфі. І оце “тепер” для кожного з нас, сучасних, і сьогодні – виклик. Скільки часу ми усвідомлюємо себе віруючими? Рік, два, десять, двадцять, скільки? Давайте поставимо собі самим, досить просте питання: як моя віра втілюється в моєму повсякденному житті? Бо справжня віра – не лише визнання того, що Бог існує (так “вірують” і біси), а довіра Богові, вірність Йому і виконання Його заповідей.

Повсякденне життя. Саме з нього – цього, здавалося б, буденного і нічим не значного, а насправді, дуже величного, хоч і непростого людського життя і починається практичне християнство. Це вже потім – пости й свята, паломництва і богословська література. Спочатку маємо стати чесними перед Богом та людьми навколо, нашими дітьми і перш за все – перед самими собою. Коли кількість таких людей у суспільстві переважить певну “критичну масу”, от тоді і можна буде проповідувати словами Єзекиїля.

А поки що, на жаль, нам більше “пасує” Мойсей.

Зміст