Що душа бачить на “тому” світі: перші враження

Про посмертний досвід людей, про те, що вони бачили після своєї клінічної смерті, розповідає у своїй книзі єпископ Олександр (Мілеант)

Смерть не така, як багато собі її уявляють. Усім нам у час смерті доведеться побачити і пережити багато що, до чого ми не підготовлені. Мета цієї книги – дещо розширити і уточнити наше розуміння колись неминучого розставання з тлінним тілом. Для багатьох смерть – це щось подібне до сну без сновидінь. Закрив очі, заснув, і нічого більшого немає. Пітьма. Тільки сон уранці кінчиться, а смерть – це назавжди.

Багатьох найбільше страхає невідомість: “А що зі мною буде?” От і прагнемо про смерть не думати. Але десь у глибині завжди є відчуття неминучого і смутна тривога. Кожному з нас доведеться перейти через цей рубіж. Слід було б подумати і підготуватися.

Можуть спитати: “А про що думати і до чого готуватися? Від нас це не залежить. Прийде наш час – помремо, і все. А доки є час, треба взяти від життя все, що воно може дати: їсти, пити, любити, домагатися влади, шани, заробляти гроші і т. ін. Треба не думати ні про важке і неприємне і вже, звичайно, не допускати думок про смерть”. Так багато хто і робить.

І все-таки кожному з нас іноді спадають й інші неспокійні думки: “А якщо це не так? А якщо смерть не кінець, і після смерті тіла я несподівано для самого себе раптом виявлюся в абсолютно нових умовах, зберігши здатність бачити, чути і відчувати?” І найголовніше: “А якщо наше майбутнє за порогом в якійсь мірі залежить від того, як ми прожили наше життя і якими ми були до того, як переступили поріг смерті?”

Із співставлення безлічі оповідань людей, які пережили клінічну смерть, вимальовується наступна картина того, що бачить і відчуває душа, розлучаючись з тілом. Коли в процесі вмирання людина досягає свого максимального знесилення, вона чує, як лікар оголошує її померлою. Потім вона бачить свого “двійника” – бездиханне тіло – що лежить внизу, та лікаря і сестер, які намагаються його оживити. Ці несподівані картини викликають у людини великий шок, бо вона вперше у своєму житті бачить себе зі сторони. І тут вона виявляє, що всі її звичайні здібності – бачити, чути, мислити, відчувати і т. д. – продовжують нормально діяти, але тепер абсолютно незалежно від її зовнішньої оболонки. Виявившись висячою в повітрі, людина інстинктивно намагається дати про себе знати: щось сказати чи доторкнутися до когось. Але на свій жах вона виявляє, що відрізана від усіх: ніхто не чує її голосу, не помічає її дотику. При цьому її дивують незвичайні почуття полегшення, заспокоєння і навіть радощі. Немає більше тієї частини “я”, яка страждала, чогось вимагала і весь час на щось скаржилася. Відчувши таке полегшення душа померлого зазвичай не хоче повертатися у своє тіло.

У більшості зафіксованих випадків тимчасової смерті душа, після декількох миттєвих спостережень того, що відбувається навколо, повертається у своє тіло, і на цьому знання про той світ обриваються. Але іноді буває, що душа рухається далі в духовному світі. Цей стан дехто описує, як рух у темному тунелі. Після цього душі одних людей потрапляють у світ великої краси, де вони іноді зустрічаються зі своїми родичами, які померли раніше. Інші потрапляють в область світла і тут зустрічаються зі світлою істотою, від якої віє великою любов’ю і співчуттям. Одні стверджують, що це – Господь Ісус Христос, інші – що це ангел. Дехто ж потрапляє в похмурі “пекельні” місця і повернувшись, описують бачені ними огидні і жорстокі істоти.

Іноді зустріч із таємничою світлою істотою супроводжується “переглядом” життя, коли людина починає згадувати своє минуле і дає моральну оцінку своїм вчинкам. Після цього деякі бачать щось на кшталт огорожі. Вони відчувають, що, перейшовши її, вже не зможуть повернутися у фізичний світ.

Не всі люди, які пережили тимчасову смерть, відчувають усі перераховані тут фази. Значний відсоток людей, повернених до життя, нічого не може згадати про те, що сталося з ними “там”. Наведені етапи баченого поміщені тут за порядком їх відносної частоти, починаючи з тих, які частіше трапляються, і закінчуючи тими, які трапляються рідше. За даними лікаря Рінга приблизно один із семи, які пам’ятають своє перебування поза тілом бачив світло і розмовляв зі світлою особою.

<< Вступ

Що душа бачить на “тому” світі: розлучення з тілом >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)