Біблійне вчення про життя після смерті

Про два стани душі в загробному світі, один – для праведників і другий – для грішників, розповідає єпископ Олександр (Мілеант)

Хоча щоденний досвід каже, що смерть – це неминуча доля кожної людини і закон природи, проте Священне Писання вчить, що спочатку смерть не входила в задум Божий про людину. Книга Буття оповідає, що смерть увійшла в нашу природу внаслідок порушення першими людьми Божої заповіді. Згідно Біблії, метою пришестя у світ Сина Божого було повернути людині втрачене нею вічне життя. Тут мова не про безсмертя душі, бо вона за своєю природою не може бути знищена, а саме про безсмертя людини в цілому, яка складається з душі та тіла. Відновлення єдності душі з тілом має здійснитися для всіх людей одночасно при загальному воскресінні мертвих.

У деяких релігіях і філософських системах (наприклад, в індуїзмі і стоїцизмі) проголошується думка, що головне в людині – це душа, а тіло лише тимчасова оболонка, в якій душа розвивається. Коли душа досягає певного духовного рівня, тіло перестає бути потрібним і має бути скинуте, як одяг, що зносився. Звільнившись від тіла, душа сходить на вищий ступінь буття. Християнство не розділяє такого розуміння людської природи. Даючи перевагу духовному початку в людині, воно все ж бачить у ній принципову двоскладову істоту, що складається з двох сторін, які доповнюють одна одну: духовну та матеріальну. Існують і прості безтілесні істоти, як ангели і біси. Проте в людини інша будова і призначення. Завдяки тілу її природа не лише складніша, але і багатша. Визначений Богом союз душі і тіла – це вічний союз.

Коли після смерті душа покидає своє тіло, вона потрапляє в чужі для себе умови. Дійсно, вона не покликана існувати як примара, їй важко пристосовуватися до нових і неприродних для неї умов. От чому для повного скасування всіх руйнівних наслідків гріха Богові угодно воскресити створених Ним людей. Це станеться при Другому пришесті Спасителя, коли за Його всемогутнім словом душа кожної людини повернеться у своє відновлене і оновлене тіло. Потрібно повторити, що людина ввійде не до нової оболонки, а з’єднається саме з тілом, яке належало їй раніше, але оновленим і нетлінним, пристосованим для нових умов буття.

Що стосується тимчасового стану душі з часу її розставання з тілом і до дня загального воскресіння, то Священне Писання вчить, що душа продовжує жити, відчувати і мислити. “Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі“, – сказав Христос (Лк. 20:38).

Смерть, будучи тимчасовим розставанням з тілом, у Біблії іменується то відходом, то визволенням, то упокоїнням (2Пет. 1:15; Флп. 1:23; Діян. 13:36).

Ясно, що слово упокоїння (спокій) відноситься не до душі, а до тіла, яке після смерті як би відпочиває від своїх праць. Душа ж, розставшись із тілом, продовжує своє свідоме життя, як і раніше.

Справедливість цього твердження видна з притчі Спасителя про багача і Лазаря (Лк. 16:19-31) і з Преображення Господнього. У першому випадку Євангельський багач, який перебував у пеклі, і Авраам, який був у раю, обговорювали можливість послати душу Лазаря на землю до братів багача, щоб застерегти їх від пекла. У другому випадку пророки, які жили задовго до Христа, Мойсей та Ілля, розмовляють з Господом про Його майбутні страждання. Ще Христос сказав юдеям, що Авраам побачив Його пришестя, очевидно, з раю і зрадів (Ін. 8:56).

Ця фраза не мала б сенсу, якби душа Авраамова перебувала в несвідомому стані, як учать деякі сектанти про життя душі після смерті. Книга Одкровення в образних словах оповідає про те, як душі праведників на Небі реагують на події, що відбуваються на землі (Одкр. 5-9 роз.).

Усі ці місця Священного Писання вчать нас вірити, що дійсно діяльність душі триває і після її розставання з тілом. При цьому Писання вчить, що після смерті Бог призначає душі місце її тимчасового перебування відповідно до того, що вона заслужила, живучи в тілі: рай або ж пекло. Визначенням в яке місце потрапляє душа називається “приватним” судом. Приватний суд слід відрізняти від “загального” суду, який відбудеться наприкінці світу. Про приватний суд Писання вчить:

  • Легко для Господа – у день смерти воздати людині за ділами її” (Книга премудрості Ісуса, сина Сирахового 11:26).
  • І як людям визначено один раз умерти, а потім суд“, – очевидно індивідуальний (Євр. 9:27).

Є основа припускати, що на початковій стадії після смерті, коли душа вперше потрапляє в абсолютно нові для неї умови, вона потребує допомоги і керівництва свого Ангела-хранителя. Так, наприклад, у притчі про багача і Лазаря розповідається, що Ангели взяли душу Лазаря і віднесли її на Небо. Згідно з вченням Спасителя, Ангели піклуються про “малих цих” – про дітей (у прямому і переносному сенсі).

Про стан душі до загального воскресіння Православна Церква вчить так: “Віруємо, що душі померлих блаженствують або мучаться за справами своїми. Розставшись із тілом, вони негайно переходять або до радості, або до печалі і скорботи. Втім, не відчувають ні досконалого блаженства, ні досконалої муки, бо досконале блаженство або досконалу муку кожен отримає після загального воскресіння, коли душа з’єднається з тілом, в якому жила доброчесно чи порочно” (Послання східних патріархів про Православну віру, член 18).

Таким чином, Православна Церква розрізняє два стани душі в загробному світі: один для праведників, другий для грішників – рай і пекло. Вона не визнає римо-католицького вчення про середній стан у чистилищі, оскільки у Священному Писанні немає жодної вказівки на цей стан.

<< Оповідання самовбивць

Душа на своєму шляху до Неба >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)