До чого слід прагнути

Про те, як поєднувати віру та добрі справи на шляху власного спасіння, розповідає єпископ Олександр (Мілеант). . .

Таким чином, питання, чим рятується людина – вірою або справами – неправильно поставлене, бо спасіння душі не можна розлучати від її духовно морального стану. Син Божий прийшов на землю з метою відновити в людині гармонію між її думками, почуттями і діяльністю і цим знову возз’єднати її з Собою. Тому віру не можна протиставляти справам – бо вони мають бути єдині, як душа з тілом у живій людині. Чим більш доброчесно живе людина, тим міцніше стає її віра, і чим міцніше віра, тим праведніше її життя – вони зміцнюють одна одну.

Богові не потрібні ні холодне визнання Його існування, ні механічне виконання якихось вправ. Він настільки полюбив нас, що віддав Свого Єдинородного Сина в жертву спокутування. Що може бути вище за таку любов! Тому і Богові ми повинні відповісти не половинчастою, а повною любов’ю, що включає і серце і життя.

Підсумовуючи суть Християнства, апостол Петро пише: “Від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя… ви ж, докладаючи до цього всю старанність, покажіть у вашій вірі чесноту, в чесноті розсудливість, в розсудливості стриманість, у стриманості терпіння, у терпінні благочестя, в благочесті братолюбство, у братолюбстві любов. Якщо це у вас є і примножується, то ви не залишитесь без успіху і плоду в пізнанні Господа нашого Ісуса Христа“. Але як стати стриманим, якщо не постити? Як стати милостивим, якщо не допомагати тим, хто має потребу? Ясно, що доброчесна душа припускає доброчесне життя. “А в кого цього немає, – пише далі ап. Петро, – той сліпий, закрив очі, забув про очищення давніх гріхів своїх” (2Пет. 1:2-9). Це коротке повчання чудове тим, що воно об’єднує найважливіші елементи Християнства: особисте зусилля зі сприянням благодаті Божої, доброчесне життя зі сприятливими змінами душі.

А це, природно, вимагає часу і терпіння, як наставляє ап. Павло: “Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо. Отже, доки є час, будемо робити добро всім” (Гал. 6:9-10). “У старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть” (Рим. 12:11).

Отже, суперечка про те, чим рятується людина, дозвільна, “бо в Христі Ісусі не має сили ні обрізання, ні необрізання, а віра, яка діє любов’ю” (Гал. 5:6). Християнин, який не працює над виправленням свого серця, це нікчемний марнотратник отриманої благодаті, як сказав Господь: “Хто не збирає зі Мною, той марнує” (Мф. 12:30).

Те налаштування, яке нам слід постійно підтримувати в собі, прекрасно підсумував ап. Павло, кажучи: “Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте… Не турбуйтесь ні про що, але завжди в молитві та проханні з подякою відкривайте свої бажання перед Богом… Нарешті, браття мої, що тільки істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне слави, що тільки чеснота й похвала, про те помишляйте. Чого ви навчились, що прийняли й чули та бачили в мені, те виконуйте, і Бог миру буде з вами” (Флп. 4:4,6,8,9).

Додаток: Корисні повчання про добрі справи

“Всяка добра справа, що робиться нами, нехай робиться на славу Божу, і тоді вона поведе і до нашої слави. Виконання заповідей буває святе і чисте тільки тоді, коли воно здійснюється з думкою про Господа, із страхом Божим і з любов’ю до Нього. Ворог роду людського (диявол) усіляко прагне відвернути нас від такого налаштування різними земними приманками, щоб замість істинного блага – любові до Бога – ми прив’язалися серцем до уявних життєвих благ. І взагалі все, що не робить людина доброго, лукавий прагне затьмарити і осквернити, домішавши до виконання заповіді насіння марнославства, або сумніву, або нарікання, або чогось подібного, щоб наша добра справа перестала бути доброю. Добра справа стає істинно доброю тільки тоді, коли вона здійснюється для Бога з упокорюванням і старанністю. І при такому налаштуванні всі вимоги в заповідях стають для нас легкими, бо любов до Бога усуває всяке утруднення у виконанні заповідей” (Єфрем Сирин).

“Кожен, хто прагне врятуватися повинен не лише уникати зла, але зобов’язаний робити добро, як сказано в Псалмі: Ухиляйся від всього злого і роби добро (Пс. 33:15). Наприклад, якщо хто був гнівливий, не лише повинен не гніватися, але повинен стати лагідним; якщо хто гордився, не лише повинен не гордитися, але повинен стати упокореним. Так, кожна пристрасть має протилежну їй чесноту: гордість – смирення, скупість – милосердя, розпуста – цнотливість, легкодухість – терпіння, гнів – лагідність, ненависть – любов” (Авва Дорофей.)

  • “Доброю справою не є всяка добра справа, а лише та добра справа, що робиться заради Господа”.
  • “Зовнішність справи не є її сутність, Бог дивиться на серце” (старець Нікон).

<< Діла чи віра: Дві крайнощі

Про благодать Святого Духа >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)