Про благодать Святого Духа

Про благодать Божу та її значення в житті християнина розповідає єпископ Олександр (Мілеант). . .

Сила не від світу цього

Благодаттю Божою називається та таємнича духовна сила, енергія, яка, виходячи від Бога, надає життя, зміцнює і освячує всі розумно-моральні істоти.

Сучасній людині немає потреби доводити необхідність звичайної фізичної енергії. Припинися, наприклад, подача нафти, і все зупиниться – усі види транспорту, фабрики і виробництва, різні способи комунікації і пересування. Міста і села залишаться без електроенергії, не буде води, продукти почнуть гнити в холодильниках – словом, наступить загальна криза. А що сталося б з нами, якщо, припустимо, несподівано сонце перестало б світити? – Земля занурилася б у непроглядний морок і стала замерзати, припинився б процес фотосинтезу, усе живе стало б помирати від холоду і голоду, і незабаром наша прекрасна планета, багата життям, перетворилася на гігантське кладовище!

Що сонце для світу, то благодать Божа для людей і всіх духовно-розумних істот. Благодать – ця та божественна сила, яка дає нам можливість духовно рости і удосконалюватися.

Дійсно, благодать Божа просвічує розум людський, допомагаючи їй побачити істину і полюбити її. Вона лікує душевну неміч, очищаючи совість і звільняючи людину від поневолення пристрастями. Почуття смутку і злоби вона перетворює на почуття радості і миру. Вона заспокоює метушливі думки, допомагаючи людині побачити мету свого земного існування. Вона виявляє перед свідомістю людини всю нікчемність і суєтність земних благ і велику цінність небесного життя. Людей легковажних і поривчастих вона робить статечними і мудрими, боязливих – мужніми, скупих – щедрими, злих – миролюбними. Вона надихає людину любити Бога та інших людей (навіть своїх ворогів) і вливає в неї сили і жадання жити для добра. Словом, благодать Божа простягається на всі сторони внутрішнього життя людини і є джерелом потужних духовно-моральних сил.

Наскільки благодать Божа дієва у відродженні людей, можна дізнатися з біблійної і церковної історії. До пришестя Спасителя, хоча Заповіді Божі були відомі людям завдяки голосу сумління і Священному Писанню, люди були нездатні морально рости і удосконалюватися, тому що “народжене від плоті є плоть” (Ін. 3:6). Тому “благочестя” навіть серед кращих представників обраного народу Божого зводилося, головним чином, до скрупульозного виконання релігійних ритуалів. Язичницький же світ, за свідченням ряду письменників дохристиянської епохи, буквально вироджувався морально, все більше грузнучи в поганстві і гріхах.

Поглядаючи на цей плачевний стан суспільства, старозавітні пророки з гіркотою уподібнювали його безводній пустелі, нездатній виробляти нічого, окрім дрібних гірких трав.

Проте своїм духовним поглядом вони проникали в те світле майбутнє, коли Бог зглянеться над грішним людським родом і пошле йому Свою духовну силу, яка здатна відроджувати: “Звеселиться пустеля і суха земля, – вигукував пророк Ісая. – Зрадіє країна ненаселена і розцвіте як нарцис; чудово буде цвісти і радіти… Тоді [за часів Месії] прозріють очі сліпих, і вуха глухих відкриються. Тоді кульгавий скакатиме, як олень, і язик німого буде співати; бо проб’ються води у пустелі, і у – степу потоки. І перетвориться примара вод на озеро, і спрагла земля – на джерела вод” (Іс. 35:1-7).

Проте моральне відродження людей – прийняття ними благодаті Духа Святого – чекало на спокутування їх гріхів, як пояснює євангеліст Іоанн Богослов: “Бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений” (Ін. 7:39).

Але ось милостивий Господь, Син Божий, Який втілився, приніс на хресті велику спокутну жертву за гріхи роду людського, і тоді, на п’ятдесятий день після Його славного воскресіння, зійшов на учнів Христових довгоочікуваний Дух Утішитель. Ця дивна подія виявила себе в шумі бурхливого вітру і вогненних язиків, які, спустившись на голови апостолів, сповнили їх силою згори (Лк. 24:49). Тоді виконалося те, що обіцяв Бог через пророка Іоїля, сказавши: “Виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші. Старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння” (Іоїл 2:28, див. Діяння 2-й розділ).

Дух Святий, зійшовши на учнів Христових, відразу виявив Свою божественну силу в тих значних внутрішніх змінах, які Він спричинив і в них, і в тих, хто за їх словом навернулися в Християнство (Діяння 2 розділ). Апостоли, як ми знаємо, були людьми простого походження – некнижними, які зовсім не володіли словом, і були боязкими. Коли ж Дух Святий збагатив їх духовні сили, вони настільки наповнилися мудрістю і даром надихаючого слова, що стали успішно навертати до віри тисячі, десятки тисяч людей – не лише простого, але і знатного походження, а також людей учених. Апостол Павло (хоча здобув різносторонню освіту і прекрасно володів словом) успіх своєї проповіді приписував не своєму красномовству, а саме дії Духа Святого, Який запалює віру в людях: “І слово моє, і проповідь моя були не в переконливих словах людської мудрости, а в явленні духу і сили” (1 Кор. 2:4).

Наскільки потужними були духовні зміни в людях, що були викликані благодаттю Святого Духа, можна прослідкувати за життям першохристиянської громади в Єрусалимі. “Усі ж віруючі, – свідчить апостол Лука, – перебували разом і мали все спільне. І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного. І щодня однодушно перебували у храмі, і переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця, хвалячи Бога і перебуваючи в любові всього народу… У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне… Не було між ними жодного вбогого” (Діян. 2:44-47; 4:32,34) .

Чудово, що це натхненне горіння любові до Бога і людей перших християн не могли погасити ні гоніння, ні тюремні ув’язнення, ні навіть страти. Замість того щоб пасти духом або озлобитися, віруючі юдеї раділи, що страждають за Христа (Євр. 10:34).

Окрім світлих почуттів віри і радості, іншою відмітною дією благодаті Духа Святого є рішучість і мужність, якими Він наділяє віруючих у Господа (2Тим. 1:7). Так апостол Петро, який при арешті Спасителя злякався служниці, що звинувачувала його, і з клятвою відрікся від Христа, після отримання Духа Святого став настільки мужнім, що на зборах синедріону в обличчя викрив юдейських начальників у вбивстві Месії і сміливо оголосив їм, що, незважаючи на жодні погрози, він всюди поширюватиме християнську віру (Діян. 4:1-22). А коли через багато років апостола Петра засудили до розп’яття на хресті в римському Колізеї, його налякала не перспектива тяжкої смерті на очах тріумфуючого натовпу, а те, що він негідний померти так, як помер Спаситель. Тому він попросив, щоб його розіпнули вниз головою, що і було зроблено.

У тому ж римському Колізеї упродовж декількох століть загинула величезна кількість християнських мучеників. За свідченням сучасників багато хто з них приймав смерть із радістю і хвалебними гімнами на вустах. От сила благодаті Божої, що підносить людину над її звичайною неміччю!

<< До чого слід прагнути

Особливі благодатні дарування >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)