Розважання про спасіння безсмертної душі
Про найважливішу для людини справу на землі – спасіння власної безсмертної душі, роздумує о. Зіновій Павлиш . . .
Душа – це безцінний небесний дарунок Бога-Творця людині. Вона є тією іскоркою життєдайного Божого вогню, яка живить наше смертне тіло. Бог подарував їй безсмертя, щоб у майбутньому вона мала можливість злучитися з Ним і стати учасником Його безмежного та вічного життя. Наша душа має початок, однак не має кінця. Вона житиме вічно, як і вічним є Бог. Для нашої безсмертної душі Господь Бог приготував вічне й щасливе життя в Небесному Царстві, як про це говорить апостол Павло в Посланні до коринтян: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1Кор. 2:9). Смертне тіло повертається в землю, з якої було взяте, а душа прямує до Творця, щоб прозвітувати за своє земне життя. Ісус Христос навчає, що земне життя марне порівняно з вічним життям у небі, яке чекає на кожну людину: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16:26). І це беззаперечна правда. Тому, поки в нас перебуває Божий дар – безсмертна душа – ми живемо, працюємо, творимо. За подаровану нам безсмертну душу Господь Бог бажає тільки одного – щоб ми постійно про неї піклувались і ніколи про неї не забували. Люблячий Бог-Отець, сотворивши нашу душу, дав їй Свій образ і Свою подобу і неначе сказав: «Мій любий сину! Моя люба доню! Я посилаю тебе в цей тяжкий і грішний світ. Однак пам’ятай, що земне життя – це коротка, але небезпечна мандрівка. Отож, коли у твоє життя прийдуть спокуси, коли підступний диявол, лихі люди й власне тіло заманюватимуть тебе до гріха, поглянь у свою душу на Мій образ і на Мою подобу й пригадай, що маєш у небі найсвятішого Отця, Який тужить за тобою, чекає на тебе і бажає побачити тебе таким чистим і добрим, яким тебе сотворив!».
А зараз постараймося відповісти на два найважливіших запитання: 1. Чому ми повинні старатися про спасіння своєї душі? 2. Що нам потрібно, щоб спасти свою душу?
Святе Письмо говорить про людину так.
- Людина – образ Божий: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…» (Бут. 1:26).
- Людина – Божий храм: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас?… Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває??» (1Кор. 6:19; 3:16).
- Людина – Божа дитина: «Улюблені, ми тепер – Божі діти…» (1Ів. 3:2).
- Людина – сотворена, щоб оглядати Бога: «Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя…» (1Кор. 13:12).
- Людина повинна стати учасником Божої природи: «…Даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти…» (2Пет. 1:4).
Душа, яку подарував нам Бог – безсмертна. Вона житиме вічно. Однак яким життям? Таким, яке заслужила собі, перебуваючи на цій грішній землі. Це або «Небо», до якого прямувала впродовж життя, виконуючи Божу волю, Божі заповіді, або «пекло», місце вічного вогню. Ісус Христос застерігає нас: «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Мт. 10:28).
Щоби допомогти нам у спасінні нашої душі, Господь з великої любові й безмежного милосердя послав на землю свого Єдинородного Сина: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16-17). Знаємо, що за весь час місійної праці Ісус Христос нікого і ніколи не змушував, щоби Його любили, Йому служили та йшли Його дорогою: «Я – дорога, і правда, і життя» (Ів. 14:6). Він завжди звертався словами «якщо хочеш», «якщо бажаєш», «якщо можеш». Христос не порушує нашої свобідної волі, якою Бог наділив кожного. Він залишає людині повну свободу вибору: прийняти спасенну Божу науку чи ні. Однак потрібно усвідомлювати, що за кожну душу Ісус Христос пролив Свою святу кров і віддав Своє святе життя на хресті. Апостол Петро каже: «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були,… але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» (1Пет. 1:18).
Не сумніваюсь, мої любі, що кожен із нас на власному досвіді переконався, яким немічним сотворінням є людина та яким могутнім, тяжким і грішним є цей світ, в якому живемо. Скільки перешкод, спокус, небезпек, терпінь чатує на кожного з нас. Тому людина не спроможна самотужки дати собі раду й спасти свою душу. Їй обов’язково потрібна Божа допомога, Божа підтримка, Божа благодать. Це стверджує наш Спаситель Ісус Христос: «Я – Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів. 15:5). А ми часто забуваємо чи не усвідомлюємо цих Христових слів – без Нього не можемо, не те, що доброго діла зробити, а й доброї думки подумати.
Щоб чинити добрі діла та спасти свою душу, ми повинні завжди бути готовими співдіяти з Божими ласками. Бог, Який безмежно любить кожну людину та бажає її спасіння, готовий щохвилини дарувати нам Свою допомогу. Це Він як люблячий і милосердний Батько запрошує кожного з нас: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!». І вже тільки від нас залежить, чи відгукнеться наше серце на Божу любов і Його запрошення. Господь Бог з великою терпеливістю чекає на наше особисте рішення. Він надіється, що ми, усвідомивши свою неміч, добровільно прийдемо до Нього й принесемо Йому свою щиру віру, надію і любов. Дуже часто про Божу любов і Його запрошення ми згадуємо особливо тоді, коли в наше життя заглянуло горе, терпіння, негаразди, хвороби. Народна мудрість так і говорить: «Як тривога – біжимо до Бога. А по тривозі знову забуваємо про Бога».
* * *
Один король подарував своєму блазню паличку і сказав йому, що той повинен її тримати біля себе доти, доки не знайде когось дурнішого від себе, а тоді нехай передасть йому цей подарунок. Декілька років блазень терпеливо носив паличку, як знак своєї неперевершеної глупоти.
Одного разу король тяжко захворів. Розмовляючи з блазнем, він сказав йому, що вони скоро розпрощаються.
– Куди йдеш, мій пане? – спитав блазень.
– В інший світ, – відповів король.
– Сподіваюся, скоро повернешся, – сказав блазень.
– Ні, – відповів король.
– Може через рік-два… – сказав блазень.
– Ніколи, – відповів король.
– А які ти зробив приготування, щоб тобі було добре на тамтому світі?
– Ніякі, – сказав король.
– Як? – закричав блазень. – Жодних?! Тоді прийми мерщій цю паличку. Переходити в інший світ навічно і не приготуватися до цього – такої глупоти я за все своє життя ще не зустрічав!
* * *
Господь безмежно любить нас і прагне, щоб ми в кожну хвилину свого життя і в радості, і в горі були Його покірними дітьми. А такими ми є, коли докладаємо усіх можливих зусиль, щоби виконати Його святу волю: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене» (Ів. 14:21). Наші бажання не завжди збігаються з нашими можливостями. Господь прекрасно знає їх усі і за те, що ми чогось не можемо, ніколи не каратиме. Він карає, коли бачить наше лінивство, байдужість чи легковажність. А з цим ніхто, крім нас, боротися не може. Нерідко можна почути слова: «Боже, я Тебе люблю, я маю Тебе у своєму серці». Це чудово! Однак бажаю спитати: як ви проявляєте цю любов? «Боже, я Тебе люблю» – це тільки слова, а любов мусить бути підкріплена ділами. «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Мт. 7:21). З цього виходить, що не досить тільки молитися про ласку, яку ми бажаємо отримати, чи про ласку осягнути Небо, треба ще й жити згідно з Божою волею. І щойно тоді, коли наша любов підтверджена нашими добрими ділами, вона є реальною, правдивою і щирою.