Посланці від Христового імені

Проповідь апостола Павла в Афінах

Про послання, яке покликані сповіщати православні християни, розповідає публіцист Сергій Худієв . . .

Ми входимо в Петрів Піст; він присвячений спогаду того, як Апостоли, прийнявши Святого Духа в день П’ятидесятниці, у посту і молитві готувалися до проповіді Євангелія усім народам. Воскреслий Господь дає Своїй Церкві доручення: «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь». (Мф. 28:19,20) і Святий Дух у день П’ятидесятниці дається для того, щоб його виконати – «але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі» (Діян.1:8)

Христос посилає Апостолів у світ з посланням, яке і сьогодні покликані сповіщати православні християни; у чому воно полягає? Звернемося до Апостола Павла: «Бо в Христі Ісусі Бог примирив із Собою світ, не ставлячи в провину людям злочинів їхніх, і дав нам слово примирення. Отже, ми – посланці від імені Христового і мовби сам Бог умовляє через нас; від імені Христового просимо: примиріться з Богом» (2Кор. 5:19,20).

Послання до бунтівників

Філологи, що досліджують древні мови, виявили цікавий випадок використання виразу “покаятися і вірувати” в нерелігійному контексті. Йшлося про озброєних бунтівників, що сховалися в горах. Представник правителя обіцяв їм повне помилування, якщо вони вийдуть і здадуться; він закликав їх “покаятися” тобто припинити опір і “вірувати” тобто покластися на обіцянку влади не поставити їм їхніх злочинів. Пропозиція Апостолів теж звернена до бунтівників; і теж йдеться про амністію.

Ми створені Богом для того, щоб набути вічної радості в Ньому; ми – як і усе творіння – належимо Йому. Він – єдиний законний Володар всесвіту, який Він створив і підтримує в бутті. Наше володарювання над всесвітом є володарювання не хазяїв, а намісників, управителів, зобов’язаних дати звіт. Гріх – це відмова визнавати Бога Богом, спроба вдавати, що ми самі собі хазяї, і що весь світ – наш, щоб утверджувати свою владу над ним. Це спроба знайти повноту життя, радість, славу десь зовні і окрім Бога, там, де її немає і не може бути.

Кілька років тому, коли сталася економічна криза, багато до того непогано забезпечених людей втратили роботу – і, відповідно, можливість виплачувати кредити. Це викликало хвилю самогубств. Чому? Люди явно не відчували нестерпних страждань, їм не загрожували жорстокі страти – що зробило їх настільки уразливими для спокуси убити себе? Але це – випадки швидкого самогубства; скільки людей вбиває себе алкоголем і наркотиками? Що стоїть за цією тягою до самовинищення?

До того, як отруїтися пачкою пігулок – або отруюватися спиртним – люди отруїлися однією помилковою і дійсно смертоносною ідеєю. Ця ідея полягає в тому, що моє життя належить мені самому. Це моя печінка, і я можу заливати її горілкою – вам-то що? Це моє життя і я можу піти в будь-який момент – піти від людей, які від мене залежать, піти з життя взагалі…  я тут розпоряджаюся!

Гірше за те, ця ідея сприймається як запорука гідного, вільного, плідного життя – неначе я можу реалізувати свої таланти, ніби я можу бути щасливий, тільки наполягаючи на тому, що я належу собі. Це настільки очевидно не так, що неможливо зрозуміти, як люди в це вірять – але ж вірять же! Щоб бути щасливим у шлюбі, треба погодитися належати своїй половині; щоб принести плоди, треба належати своїй справі. Середньовічні майстри, яких абсолютно не цікавило самовираження (а цікавило служіння Богові) створювали шедеври, які і нині оточені шануванням; люди, які шукають “самовираження” шедеврів не створюють.

Ми створені, щоб знайти вічну радість у Богові; ми не створили самі себе, і не самі себе підтримуємо в бутті. Ми належимо не собі, а Богові, і коли ми намагаємося вдавати, що це не так, ми занурюємося не просто в нещастя, а в зло.

У Євангелії є притча про злих виноградарів, які вирішили, що виноградник, довірений їм в управління, їх власний, а про хазяїна винограднику можна забути – втім, для цього доводиться позбуватися усіх, кого він посилає. Це притча відноситься, передусім, до релігійних вождів того часу, але не лише – вона про усіх нас. Виноградник нашого життя – не наш. У нього є законний Власник.

Ми – бунтівники і ми повинні скласти зброю, здатися, визнати законного Государя. Теоретично це було відомо і до Апостолів – про це вже йде мова в Пророків, та і за межами біблійного світу іноді зустрічалися дивні проблиски істини. Але Апостоли сповіщали не теорію; вони повідомляли про подію – Бог, Який нас створив, і від Якого ми відпали в гріх, висадився на бунтівній території, щоб особисто зажадати нашого покаяння і віри. Государ всесвіту утілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною, одним з нас, в усьому подібним до нас, окрім гріха.

У центрі сповіщення Апостолів стоїть саме Він – Ісус Христос, наш Господь, Спаситель і Суддя. Звістка про Бога, Який прийшов у наш світ, може викликати трепет і жах – і, власне, має викликати. Пророк Ісая, не злодій, не лиходій, чесна і благочестива людина, зіткнувшись з богоявленням у Храмі, у жаху вигукує – «Горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, – і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа» (Іс. 6:5). У чому причина його жаху?

Суд: радість і жах

Пророк Ісая

Біблія сповіщає неминучість Божого суду – причому ця подія описується і як неймовірно радісна і як немислимо страхітлива. «Нехай веселяться небеса і нехай радіє вся земля; хай шумить море і все, що наповнює його. Нехай радіють поля і все, що на них, і нехай веселяться всі дерева в лісах перед лицем Господа. Бо ось Він гряде, Він гряде судити землю. Він буде судити вселенну за правдою і всі народи за істиною Своєю» (Пс. 95:11-13). Сили зла – демонічного і людського – терзають, оскверняють і спотворюють цей світ, але Бог втрутиться, щоб навести лад. Істинний Цар скрушить безчинствуючих бунтівників і позбавить тих, хто терпляче страждав. «Я покараю світ за зло, і нечестивих – за беззаконня їхні, і покладу кінець зарозумілости гордих, і принижу пихатість гнобителів; зроблю те, що люди будуть дорожчі за чисте золото, і мужі – дорожчі за золото офирське» (Іс. 13:11,12). Творіння буде зцілене і позбавлене, і це діяння любові Божої наповнить всесвіт безмежним тріумфуванням. Але для злих, які будуть викинуті “в пітьму зовнішню”, де вони вже не зможуть завдавати шкоди врятованому творінню, це буде момент ні з чим не зрівнянного жаху. Як пророкує Апокаліпсис, вони «сховались у печери і в ущелини гір, і кажуть горам і каменям: упадіть на нас і закрийте нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, й від гніву Агнця; бо прийшов великий день гніву Його, і хто може встояти?» (Одкр. 6:15-17)

Теоретично це звучить непогано – і в Старому Завіті деякі люди (наприклад ті, яких викриває пророк Амос) радісно чекали, коли, нарешті, мерзотники отримають за заслугами, і були невдоволені затримкою Божого правосуддя. Як зараз в інтернеті люди випалюють лайку з погано перекладених бойовиків: «гори в пеклі!» Звісно, пекло має бути, щоб у ньому горіли ті, на кого ми справедливо гніваємося. А ми? А ми що, ми хороші.

Пророк Ісая, на відміну від нас, був хорошою людиною – чому він відчуває такий жах? Бо він вимушений визнати правду – «я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами». Ми, люди, надзвичайно винахідливі в обмані. У пізньому СРСР була така пісня – «Попереду наша мета, попереду! Ти в перемозі мене переконай!» Я сам обманюватися радий, як каже поет, і людина, яка хоче обманутися, знайде того, хто її обдурить. Це так в ідеологічних державах, але це тим більше так там, де ринок ідей функціонує більш-менш вільно. Ви завжди знайдете того, хто (зовсім недорого) обдурить Вашу совість.

Людям властиво ховатися від неприємних істин – а найнеприємніша істина полягає в тому, що ми винні і в нас є усі підстави передбачати стосовно себе звинувачувальний вирок. Але видіння пророка Ісаї не завершується на цій ноті жаху – у ньому є пророцтво про Причастя: «Тоді прилетів до мене один із серафимів, і в руці у нього розпалене вугілля, яке він узяв кліщами з жертовника, і торкнувся вуст моїх і сказав: ось, це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений» (Іс. 6:6,7).

Це пророцтво – Бог Сам зробить щось велике, щоб очистити наші гріхи – і виконується в Новому Завіті. Бог приходить у Христі – але не для того, щоб засудити нас.

Суддя, який помер за злочинців

Христос говорить про те, що Він прийшов не судити, а врятувати цей світ; Володар всесвіту стає людиною, безпорадним немовлям, якого потрібно рятувати від Іродової люті, ремісником у небагатій сім’ї, потім мандруючим проповідником, потім неправедно звинуваченим в’язнем, потім Його вбивають – і на третій день він Воскресає.

«Звіщаю вам, браття, благовістування, яке я благовістив вам, – пише Апостол Павло – яке ви і прийняли, в якому і утвердилися, яким і спасаєтеся, якщо дотримуєтеся того слова так, як я благовістив вам, коли тільки не марно увірували. Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням» (1Кор. 15:1-4). Суддя всесвіту приходить не для того, щоб ми померли за наші гріхи – але щоб самому померти за них.

Як проповідує апостол Петро, «І ми свідки всього, що зробив Він на землі юдейській і в Єрусалимі, і що врешті Його вбили, повісивши на дереві.  Його Бог воскресив на третій день, і дав Йому являтися не всьому народові, а свідкам, Богом наперед обраним, нам, які їли й пили з Ним після воскресіння Його з мертвих. І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих. Про Нього всі пророки свідчать, що всякий, хто вірує в Нього‚ одержить відпущення гріхів іменем Його» (Діян.10:39-43).

Таке сповіщення Апостолів про те, що Бог зробив для нашого спасіння; бунтівникам проголошується амністія, засудженим – помилування, приреченим на смерть – вічне життя.

Отже, покайтеся і наверніться

Але Апостоли говорять і про те, що слід зробити нам: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа» (Діян. 2:38) Покаятися – означає “змінити шлях”, визнати Ісуса Христа Господом у нашому житті, так, що віднині ми не належимо собі, але Йому; що ми вважаємо за правильне або неправильне, допустиме або неприпустиме, віднині визначатиметься не нами, а Ним. Це означає глибокі зміни в образі життя – більше того, глибокі зміни в самій нашій особі. Цей переворот не може здійснитися нашими силами – його робить у нашому житті Святий Дух; але ми повинні довіритися і навернутися до Нього. Як саме?

Прийняти Святе Хрещення і увійти до спілкування з Апостольською Церквою; як пише євангеліст Іоанн: «Про те, що ми бачили і чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами: а наше єднання – з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1Ін. 1:3). Священне Писання говорить про тих, хто повірив, «вони ж постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні та переломленні хліба, і в молитвах» (Діян. 2:42). Через Таїнства Церкви, через спільну молитву, через настанову духовно досвідчених людей, через повчання в Писанні Бог змінює нас і готує нас до вічної радості.

Як каже Новий Завіт, «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8), незмінним залишається і сповіщення Церкви. “І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений» (Мк. 16:15,16). Ця місія покладена не лише на Апостолів і не лише на Єпископів і священиків – вона покладена на усіх християн. Господь наш Ісус Христос є істинний Цар, ми повинні коритися Його володарюванню і прийняти Його спасіння.

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: Неділя Всіх Святих