Як ми використовуємо цей безцінний дарунок – сповідь?
Про важливість Таїнства сповіді розповідає о. Зиновій Павлиш . . .
Четверта Церковна заповідь говорить: «Кожного року бодай раз, у пасхальному часі, сповідатися і причащатися». Звернімо увагу на слово «бодай». Що воно значить? Що це дуже і дуже мало! Христова Церква змушена була запровадити цю заповідь, бо люди роками не сповідались і не причащались. Як ми вже переконалися, людина не може не згрішити. І коли хтось говорить, що він безгрішний, – говорить неправду.
Якось у веселій компанії заговорили про сповідь. Був на цій гостині священик. Знаючи це, один із гостей, «великий філософ», звернувся до священика і каже:
– Отче, я не ходжу до сповіді, бо не відчуваю за собою жодних гріхів.
– Ви не маєте гріхів? – спитав священик. – У такому разі ви належите до рідкісних винятків, до особливого роду людей.
Гостя це зацікавило, і він, посміхаючись, запитав:
– До яких винятків чи особливих людей ви мене зараховуєте?
Священик спочатку взяв з нього обіцянку не ображатися, коли почує, які люди не мають гріха, а потім сказав:
– До першої належать маленькі діти, котрі ще не доросли до повного розуму. До другої – божевільні, котрі втратили свій розум. Всі інші люди мають гріхи. Бо не може людина, живучи в цьому грішному світі, не згрішити.
Отже, потреба сповідатися є необхідною умовою життя правдивого християнина.
Тридентійський Собор говорить, що «таїнство Покаяння є так само необхідне для спасіння тих, які вчинили тяжкий гріх, як і таїнство Хрещення для тих, які ще не відродилися у вірі».
Святі та Вчителі Церкви також одностайні в цьому: «Таїнство Покаяння є другою дошкою порятунку (першою є Хрещення) для тих, які тяжкими гріхами образили Бога, бо без покаяння немає прощення гріхів».
Катехизм християнської віри вчить: «Святе таїнство Покаяння, або свята Сповідь, – це таїнство, в якому священик від імені Бога відпускає грішникові гріхи, коли той щиро кається, з них сповідається та обіцяє виправитися».
Що означає сповідатися раз на рік?
Як мінімум, це виконати четверту Церковну заповідь. Чи усвідомлюємо ми, скільки за цілий рік на нашій безсмертній душі назбиралося гріховного бруду?! Його легко можна змити. Однак треба тільки захотіти.
Порівняймо, як ми дбаємо про тіло, а як про душу
Із власного досвіду знаємо, як людина піклується про своє тіло. Щодня вона дбає про його чистоту, миючись вранці й увечері, а при потребі й частіше. Тричі на день кормить його. Старається якнайкраще і найзручніше одягнути. А коли захворіє, то старається якнайшвидше повернути йому здоров’я. Люди не раз віддали б усе, щоб звільнитися від болю чи недуги. Вони їдуть, коли почують, що десь там, можливо і далеко, є славний лікар або ліки, які можуть їм допомогти. Так людина дбає про своє смертне тіло. Однак часто забуває, що крім цього смертного тіла, підвладного всяким хворобам, є ще й безсмертна душа, яка його живить. Допоки в нас перебуває Божий дарунок – безсмертна душа, – ми живемо, працюємо, рухаємося, творимо. Коли вона відходить до свого Творця, наше тіло повертається в землю, з якої було взяте. Тому дивує той факт, що людина, яка наділена розумом, так мало дбає про свою єдину безсмертну душу.
Пам’ятаймо, наша душа також потребує піклування. Вона бажає завжди бути чистою, а вмивається вона у святому таїнстві Покаяння. Душа потребує поживи, а кормиться вона безцінним кормом – Тілом і Кров’ю свого Спасителя і Відкупителя – Ісуса Христа. Господь Бог не бажає нічого надзвичайного. Він не вимагає значних сум, які ми витрачаємо на лікування тіла; не вимагає, щоби ми їхали на край світу та шукали лікаря нашої душі. Ісус бажає одного: щоб ми, розваживши над своїм життям, пішли до найближчої церкви і там перед Його слугою, священиком, визнали свої грішні вчинки та зробили кріпку постанову виправитись. Хіба це щось важке, що перевищує наші можливості? Впевнений, що ні. А взамін милосердний Господь обіцяє повернути втрачену ласку синівства Божого та зробити людину спадкоємцем Царства Небесного. І робить Він це не тільки один-єдиний раз, а безліч разів, щойно ми щиро каємося та звертаємо з грішної дороги: «Скажи їм Як живий Я, – говорить Господь Бог, – не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити!» (Єз. 33:11). Як бачимо, Господь Бог завжди готовий простити, про все забути та дарувати життя вічне.
<< Необхідність прощення та примирення