Одна правда
Про те, що Іоанн Хреститель правду завжди вимірював Законом Божим, роздумує Михайло Лукін . . .
– Чи любите ви правду?
Цілком ймовірно, що більшість людей на це запитання відповість ствердно. Дехто навіть дивуватиметься з приводу, як люди можуть не любити правду?
Але якщо правда відкриває те, про що певна людина воліла б мовчати. Чи тоді любитимете ця людина правду? – Навряд чи.
А якщо правда несе явну загрозу життю людини? Чи захоче вона після цього поширювати правду? Сумнівно.
Отже, не завжди люди люблять правду. Точніше, вони люблять правду, яка стосується їхніх ближніх, але зовсім не їх. Особливо, коли ця правда свідчить не на користь ближніх, коли відкриває про них щось негативне. Саме цей факт пояснює захоплення багатьма людьми «бульварних новин», які окрім негатива про добре відомих людей (і не дуже відомих) нічого іншого не несуть. Люди більше радіють падінням ближніх, ніж їхнім успіхам, успіхам же вони заздрять і потайки мріють, щоб цей успіх перетворився в якийсь провал. Звісно, про це мріють не всі, але багато хто саме на це сподівається.
«Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23), – не дивно, чому так мало людей захоплюються Біблією, адже Біблія викриває вади абсолютно всіх людей, нікого не оминає, нагадує всім, хто вони є насправді: «Усі ми зробилися – як нечистий, і вся праведність наша – як забруднений одяг; і всі ми зблякли, як лист, і беззаконня наші, як вітер, несуть нас» (Іс. 64:6). Хіба це не правда? Звісно правда, але мало кому приємна.
Зважаючи на це, можна дійти висновку, що люди полюбляють вибіркову правду. І, більш за все, не треба пояснювати в чому саме полягає ця вибірковість. Проте стосовно цього Іван Хреститель, Предтеча Господній, був зовсім іншої думки. Для нього не існувало двох «правд»: приємної і неприємної, шкідливої і корисної, безпечної і небезпечної, чи ще якихось її категорій, якими більшість з нас міряє правду. Для нього правда були завжди одна – той стан речей, який відповідав або ж не відповідав Закону Божому.
Загалом, про Іоанна Хрестителя в Біблії сказано не так вже багато, проте все, про що ми довідуємося про нього, ясно свідчить про одне – Іоанн не йшов на жодні компроміси з правдою: «І хрестилися в Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої. А побачивши багато фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, Іоан сказав їм: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву? Створіть же плід, достойний покаяння» (Мф. 3:6-8). Уявіть собі, ці слова він звернув на адресу людей, які вважалися праведниками ізраїльського народу, а Іоанн наважився так їх назвати! Де ж його повага? – Замість поваги була любов, яка нагадувала цим людям про небезпеку лицемірства.
І та сама любов рухала Іоанном, коли він викривав гріхи царя Ірода: «Не годиться тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6:18). Але чому Іоанн про Іродів гріх говорив привселюдно, що в підсумку призвело до ув’язнення пророка? Бо, по-перше, Ірод явно порушував Мойсеїв закон – і для Іоанна це був більш ніж вагомий привид казати про це, а по-друге, як публічна особа Ірод перелюбствував привселюдно, через те Іоанн і казав це відкрито, не ховаючись. За що і поплатився, хоча, здавалося, Ірод любив його, і навіть не хотів його смерті.
– І що ж це дало в підсумкові Іванові, окрім ув’язнення і страти? – може пролунати цілком доречне запитання людини, яка на відміну від Божого пророка Іоанна звикла ділити правду на категорії. На це запитання свого часу дав відповідь Господь Ісус Христос: «Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5:10). Проте для людей, які звикли вибірково ставитися до правди ця відповідь, певно, не матиме належної ваги. Адже ваги ця відповідь набирає лише в тому випадку, коли людина відкриває для себе одну, єдино можливу правду, Божу правду. Як це свого часу відкрив Божий пророк Іоанн Хреститель.
Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)