Після смерті: рай

Про те, яким буде рай і що люди в ньому робитимуть, розповідає священик Даниїл Сисоєв . . .

Тепер поговоримо про рай. Повторюся, що рай – це не Царство Боже, яке доки доступне лише частково, – у Церкві. Для нас відкритий рай – “Божий університет”. Рай – це якась вища, краща частина нашого світу. Спочатку Земля включала рай – той самий прекрасний сад, в якому жили Адам і Єва, наші прабатьки. Але він був виведений Богом із цього світу, і поставив Господь “біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя” (Бут. 3:24).

Рай не буде існувати вічно, його жителі разом з Господом Ісусом Христом повернуться на землю, щоб з’єднатися з тілами і увійти до вічного Царства. І все-таки, що ж таке рай? У житії мучениці Дорофеї говориться: “У раю завжди весна, там завжди плоди запашних дерев наповнюють ароматом усіх, хто ходить по раю, там хори ангелів і там вічно цвітуть троянди і олива”.

Що ж роблять люди в раю? Вони пізнають Бога, бачать Бога, спілкуються з ангелами Божими, насолоджуються небесною їжею і вчаться. Вони перебувають у радості і вчаться ще більшій радості. Їхня радість зростатиме до того моменту, поки вони не досягнуть повноти блаженства. Слід пам’ятати, що в раю і в пеклі люди дізнаються про події в нашому світі. У раю – з Божою допомогою, а в пеклі – через ново прибулих.

У книзі пророка Єзекиїля говориться, що пекло – це місце, де душі померлих лежать як би в гробах і переговорюються з ново прибулими про новини зі світу живих. Лише найбільші грішники перебувають на самому дні пекла в киплячому бруді, серед черв’яків, і не можуть переговорюватися. Навпаки, люди, які перебувають у раю, через Бога, як через дзеркало, дізнаються все, що відбувається на землі.

З житій мучеників видно, наскільки їхній погляд на речі відрізняється від уявлень сучасних християн. У наші дні люди кажуть: “Який кошмар, скоро Антихрист прийде! Не дай Бог кінець світу наблизиться”. А мученики в нетерпінні вигукували: “Коли ж, нарешті, настане кінець цього світу?” Ця різниця викликана тим, що мученики вважали своєю батьківщиною Небо і бажали швидше туди потрапити. А сучасні люди найчастіше вважають своєю батьківщиною землю, і від цього виникає боязнь перед кінцем світу і Антихристом.

Ті, хто перебуває в раю, постійно зростають у спілкуванні з Богом. Один із сучасних нам святих, преподобний Іустин Сербський, казав, що апостол Павло тепер піднявся вище, ніж серафими. Будучи охоплені божественною славою, святі все більше і більше занурюються в таємницю богопізнання, але всі вони чекають. Вони чекають кінця часів. У Священному Писанні є книга, цілком присвячена останнім подіям світової історії, – це Одкровення, або Апокаліпсис, святого Іоанна Богослова.

У цій книзі прямо сказано, чому настане кінець світу: “І коли Він зняв сьому печать, настала безмовність на небі, десь на півгодини. І я бачив сім ангелів, які стояли перед Богом, і дано їм сім труб. І прийшов інший ангел, і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він з молитвами всіх святих поклав його на золотий жертовник, що перед престолом. І піднісся дим фіміаму з молитвами святих від руки ангела перед Богом. І взяв ангел кадильницю, і наповнив її вогнем з жертовника, і поклав на землю: і з’явилися голоси і громи, і блискавки, і землетрус. І сім ангелів, які мали сім труб, приготувалися трубити” (Одкр. 8:1-6).

Під жертовником знаходяться душі мучеників. Ангел узяв молитви мучеників, приніс перед обличчя Бога, і саме за молитвами мучеників на землю падають останні сім кар. Сім труб, які означають кінець світу, починають сурмити, тому що мученики, нарешті, ублагали Бога перервати потік зла, який охопив увесь всесвіт.

І поглянув я, і ось світла хмара, і на хмарі сидить подібний до Сина Людського; на голові Його золотий вінець, і в руці Його гострий серп. І вийшов інший ангел з храму і викликнув гучним голосом до Того, Хто сидить на хмарі: пусти серп Твій і пожни, бо настав час жати, тому що жниво на землі вже дозріло. І кинув Той, Хто сидить на хмарі, серп свій на землю, і земля була пожата. І інший ангел вийшов з храму, що знаходиться на небі, також з гострим серпом. І інший ангел, який має владу над вогнем, вийшов від жертовника і з великим криком викликнув до того, що має гострий серп, кажучи: пусти серп твій гострий і обріж грона винограду на землі, бо дозріли вже на ньому ягоди. І кинув ангел серп свій на землю, й обрізав виноград на землі, і кинув у велике точило гніву Божого. І потоптано ягоди у точилі за містом, і потекла кров з точила навіть до вуздечок кінських, на тисячу шістсот стадій” (Одкр. 14:14-20).

Той, Хто сидить на хмарі – Сам Син Людський, Господь Ісус Христос. Серпом у своїй руці Він відрізує час. Він зрізує виноград для останнього гніву Божого. Але чому ангел вийшов із храму? Чиє прохання він передавав? Прохання мучеників: мученики просять Спасителя наблизити кінець часів, і Бог відрізує час, він робить це заради обраних Своїх, причому не лише живих, але і заради тих, хто вже знаходиться в раю. І чаші гніву Божого теж беруться від жертовника за молитвами святих.

Небесний храм наповнився димом, це означає, що жодна молитва про прощення грішного світу більше не буде почута Богом. Не можна затягувати останні часи, це пішло б на шкоду християнам, які живуть в останні часи. Вже настане межа числу визначених Богом святих. Виходячи з нашої волі, Бог визначає, будемо ми врятовані чи ні, Бог заздалегідь знає нашу волю, до чого вона схиляється, і те, чи захочемо ми жити з Богом або ні. І якщо ми хочемо жити з Богом, а Бог нас спрямовує до спасіння, то Він робить так, що все нам допомагає йти цим шляхом. І ось, коли всі, кому визначено Богом, потраплять у рай, Бог закінчить хід часу, і за волею Отця Небесного Син Його Ісус Христос повернеться на землю.

Апостол Павло пише одній із християнських громад: “Не хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії” (1Сол. 4:13).

Цими словами апостол Павло забороняє надмірну скорботу про покійних.

Бо, – продовжує апостол, – коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним” (1Сол. 4:14).

Що ж означає “померлих в Ісусі“? Це означає померти не просто у вірі, а в спілкуванні з Ісусом Христом, яке християни мають у Таїнстві Євхаристії. Таких людей Бог знову приведе на землю разом з Ісусом, тоді, за словом Іоанна Златоуста, самі небеса спустіють і зникнуть. А всі ангели і всі блаженні духи святих зійдуть разом з Ісусом Христом на землю.

У книзі Одкровення говориться про велике воїнство Боже, яке йде битися зі злом. Разом з ним б’ються всі блаженні істоти, які живуть на небесах, – і перемагають.

Ми, які живемо, – пише апостол Павло, – і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих” (1Сол. 4:15).

Це означає, що ті з людей, хто доживе до кінця часів, зустрінуться з Господом не раніше воскреслих покійних, а одночасно з ними. Ті, кому судилося дожити до цього дня, не потраплять у рай, а відразу ж перейдуть у Царство Боже. Їхні тіла не зникнуть, а перетворяться, уподібнюючись тілу воскреслого Христа.

Сам Господь у час сповіщення, при голосі архангела і сурми Божої, зійде з неба” (1Сол. 4:16), – каже Священне Писання. Пришестя Господнє проголосить голос архангела, а кінець часів сповістить “сурма Божа”.

Церковні дзвони служать символічним нагадуванням про цю останню трубу. З її звуком потік часу зупиниться, настане вічність.

Отже, мертві в Христі воскреснуть раніше, спочатку воскреснуть мертві, які померли в Христі, тобто християни, потім воскреснуть усі інші мерці, і, нарешті, які залишилися в живих разом з ними будуть узяті назустріч Господові. За переказами, Суд Божий буде в конкретному місці – у долині Іосафатовій під Єрусалимом. Бог сяде на суд на горі Елеонській. Для християн це буде дійсно довгождана зустріч. “І так завжди з Господом будемо” (1Сол. 4:17), – каже апостол Павло. І сам Господь Ісус Христос обіцяє нам усім: “Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас” (Ін. 16:22).

Це слова найбільшої розради і надії. Адже ми побачимо один одного, своїх рідних і близьких у сяйві вічної весни, що настала, і ніхто ніколи вже нас не розлучить. Адже саме там наша істинна Батьківщина, куди ми повинні прагнути всім серцем.

КІНЕЦЬ

<< Після смерті: лоно Авраамове і пекло