Сотворення землі та людини
Про Божу турботу, яка проявляється у влаштуванні землі та умов створених для людини, розповідає о. Зиновій Павлиш . . .
Сотворення землі
Наповнивши небо мешканцями, Бог сотворив землю і весь видимий світ з усіма його небесними тілами – сонцем, місяцем, зорями, планетами – і з усім, що на землі живе, росте та розвивається.
Зі Святого Письма знаємо, що цей видимий світ був сотворений протягом шести днів. Під ними слід розуміти шість тривалих тисячолітніх періодів часу. І сьомий день – день відпочинку, який зараз триває і триватиме аж до загального суду.
У Книзі Буття читаємо, що Бог сотворив видимий світ (землю) за певними планом. Найперше Він створив світло, адже «світло – це життя, темрява – це смерть». Відтак інші творіння: небозвід, сушу і рослинність, сонце, місяць, зорі, птиці в повітрі та риби у воді, суходіл і земні тварини. Черговість сотворення видимого світу говорить нам про велику мудрість, доброту та дбайливість Творця (скажімо, найперше рослинність, а опісля звірята, які потребують її для життя).
Погляньмо на небесні тіла, коли ночі безхмарні. Це – мільйони зірок, планет, галактик. Вони здаються нам маленькими цятками на безмежжі неба, однак зі школи знаємо, що вони в тисячі разів більші від нашої Землі, що вони не зависли так просто на небосхилі, а з шаленою швидкістю мчаться безмежними просторами всесвіту.
А тепер спитаймо себе: хто сотворив та визначив їм їхні дороги й напрямки; хто тримає їх у тому безграничному просторі? Відповідь одна – єдиний, всемогутній та премудрий Бог-Творець.
Учені вирахували, що якби принаймні одна зірка чи планета відхилилася від свого шляху на долю градуса, тоді неминуче зіштовхулася б із іншою, що призвело би до великого нещастя у всесвіті. Нерідко почуємо, що кінець світу настане внаслідок зіткнення небесних тіл. Однак це досі не справджується. Щоправда, цей час колись настане; і Спаситель каже, за яких обставин: «…сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються» (Мф. 24:29). Проте це станеться тільки за волею Бога-Творця. «Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один» (Мф. 24:36), – каже нам Ісус Христос.
А тепер звернімо увагу на багатства нашої землі: безліч різного роду дерев, трав, звірят, риб та птахів. І все це – дар Бога людині, сотвореній на Його образ і подобу. Все це росте, множиться і розвивається по полі Творця, Який у кожну сотворену річ вклав певні закони, за якими все існує.
Господь Бог Своєю всемогутньою волею не тільки покликав до існування сотворені Ним речі, а й постійно й безнастанно дбає про добро всього сотвореного та управляє ним. Предвічний Бог, Який є джерелом усякого життя, удержує при житті все, що Він сотворив. І якби Він тільки на мить забув за нас і не підтримував би нас при житті, ми всі, та й загалом усе, що існує, пропало б, зникло б: «І як могло б перебувати що-небудь, якби Ти не захотів? Або як збереглося б те, що не було покликане Тобою?» (Муд. 11:26).
Глянув Бог на сотворений видимий світ: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно…» (Бут. 1:31). І тоді настав час на прихід у цей світ – людини! Бог приготував усе необхідне для життя в матеріальному світі. Він забажав, аби людина, яку Він сотворить на Свій образ і Свою подобу, стала володарем та управителем цього світу.
Сотворення людини
Приготувавши землю для людини, Господь все одно вважав, що цей світ ще надто шорсткий для такого тендітного сотворіння. Як садівник, Він подбав про «теплицю», де людина могла би приготуватися до життя у світі.
«І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив. І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла» (Бут. 2:8-9).
Приготувавши все якнайкраще й найвигідніше для життя людини, Господь сказав: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі. І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх» (Бут. 1:26-27). А далі «взяв Господь Бог людину і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його» (Бут. 2:15).
Задумаймося над тією дбайливістю, яку проявив Господь не лише під час приготування земного життя для людини, а й під час її особливого створення. Все, що Господь казав, так воно і ставалося. Наприклад, «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло» (Бут. 1:3). У створенні людини Господь Бог поводиться зовсім інакше. Він не створює її як усі інші речі, а утворює, виробляє чоловіка із землі й оживляє його, вдихнувши в нього «духа життя» – безсмертну душу: «І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2:7).
Яку велику пошану має Господь Бог до людини, коли сходить з небесних висот на землю й особисто, окремим творчим актом із земного пороху створює людину! Про цю дбайливість та особливе творіння Святе Письмо згадує тричі.
Вперше, коли «створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя» (Бут. 2:7).
Вдруге, коли Він давав ізраїльтянам Десять заповідей Божих. Тоді Він звернувся до Мойсея: «Зійди до Мене на гору і будь там; і дам тобі скрижалі кам’яні, і закон і заповіді, що Я написав для навчення їх» (Вих. 24:12).
Втретє про таке особливе Боже діяння говорить сам Син Божий – Ісус Христос. Він говорить про Своє людське тіло, яке приготував Йому Небесний Отець на жертву за гріхи людства: «“Жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені. Всеспалення і жертви за гріх неугодні Тобі. Тоді Я сказав: ось, іду… виконати волю Твою, Боже”» (Євр. 10:5-7; Пс. 39:7-9).
У Книзі Буття чітко сказано, що наші прародичі, Адам (ім’я значить «людина із землі») і Єва («матір всіх живущих»), не терпіли, а жили щасливо. Господь наділив їх різними особливими привілеями: їхні молоді та прегарні тіла були захищені від усяких бід і хвороб; вони не старіли й залишалися завжди молодими й гарними; ці чоловік і жінка не знали смертельного страху, який покриває чоло вмираючої людини, бо не мали вмирати; через певний час вони мали перенестися, неначе в сні, з цього земного раю до досконалого, небесного раю та злучитися зі своєю кінцевою метою – Богом-Творцем.
Крім цього, Бог, створюючи людину, обдарував її багатьма безцінними та надприродними дарами: безсмертною душею, розумом, свобідною волею.