Три Божі дари
Про три безцінні та надприродні дари, якими Бог, створюючи людину, обдарував її, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Безсмертна душа
Вона є безцінним небесним дарунком Бога-Творця та іскоркою Його життєдайного вогню, яка живить наше смертне тіло. І ми зберігаємо та підгримуємо цей життєдайний вогонь, доки не скоїмо якогось тяжкого, смертного гріха. Свідомо і добровільно творячи тяжкий гріх, ми гасимо цей Божий вогонь у своїх душах та серцях і переходимо на бік відвічного ворога – диявола.
Наш Спаситель Ісус Христос застерігає: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні» (Мф. 10:28). З Його слів довідуємося, що наша душа значно цінніша за наше тіло. І першим підтвердженням цього є те, що Бог сотворив її на Свій образ та Свою подобу.
Коли добрі і люблячі батько-мати відпроваджують свою дитину в далеку дорогу чи на війну, то одягають на їй шию хрестик або медалик, або дають у руку образок чи якусь іншу пам’ятку і кажуть: «Наш дорогий і любий сину, доню! Куди би не закинула тебе доля, поглянь і пригадай собі, що маєш вдома батьків, які люблять тебе і чекають на твоє повернення». Так само і Господь, наймиліший Бог-Отець, коли сотворив нашу душу, то дав їй Свій образ та Свою подобу і сказав: «Мій дорогий і любий сину, доню! Посилаю тебе в цей тяжкий і грішний світ. Однак пам’ятай, що життя – це коротка, але небезпечна мандрівка. Отож коли прийдуть на тебе спокуси, коли диявол, лихі люди та власне тіло стануть заманювати тебе до гріха, поглянь у свою душу на Мій образ і пригадай, що маєш у небі найсвятішого Отця, Який тужить за тобою, чекає на тебе та бажає побачити тебе таким чистим і добрим, яким тебе сотворив!».
Крім цього, Господь Бог обдарував нашу душу вічністю. Наша душа має початок, однак кінця не має. Вона житиме вічно, як і вічним є Бог! Тіло помирає та повертається в землю, з якої було взяте, а безсмертна душа повертається до свого Творця, щоб прозвітувати за своє земне життя.
Господь подарував нашій душі ангела-хоронителя – вірного товариша, який день і ніч стереже нас і піклується про наше добро. Бог також приготував нашій душі безмежне, вічне та щасливе життя в Небесному Царстві, як про це говорить апостол Павло в Посланні до коринтян: «Не бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2:9).
І навіть тоді, коли людина тяжко образила Його, Він не відвертає від неї Свого лиця, а з безмежної любові та милосердя, дбаючи про цю безсмертну душу, залишає їй ще одну Свою поміч, щоправда, останню, – святе таїнство Покаяння. Так високо цінить Бог людську душу!
Порівняймо нашу дбайливість щодо нашого смертного тіла і щодо нашої безсмертної душі!
Живучи на цій землі, ми насамперед дбаємо про наші земні справи і передусім переймаємося проблемами тіла. Ми не забуваємо його помити, привести до ладу, одягнути та накормити. Зранку й до вечора трудимося, стараючись придбати засоби до життя для себе та своєї родини. І в цьому не має нічого поганого, бо треба прохарчуватись, одягнутись та придбати все необхідне для нормального життя. Однак є багато людей, які мають цього майна вже стільки, що вистачило би їм на все життя, проте вони далі його накопичують, неначе їхнє щастя та спасіння залежить від кількості маєтків. Наш Спаситель Ісус Христос наголошує, що це земне життя марне порівняно з вічним життям у небі, яке чекає на кожну людину: «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф. 16:26). І це незаперечна правда! Бо яка користь людині, якщо здобуде весь світ, а втратить найдорожче – безсмертну душу? Адже настане час смерті, і перед людиною відкриється вічне життя. Що вона зможе зробити, коли за грішне земне життя доведеться платити нічною, несказанно болісною мукою в пеклі?
Яка майбутність чекає після смерті на тих, хто за життя не думав про останні речі – смерть, суд, небо і пекло – та не прислухався до слів Спасителя: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33). Тим нерозумним людям, котрі все своє життя присвятили земним розкошам, відповідає Ісус Христос у притчі про нерозумного багача, який розвалив старі стодоли й комори і побудував нові, в які зібрав усе своє майно, думаючи, що так забезпечив себе на багато років. Ось що сказав йому Господь: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12:20). Важко працюючи на своє смертне тіло, ми дуже часто забуваємо подумати про найціннішу та найважливішу річ – про спасіння своєї безсмертної душі. Пам’ятаймо, що як наше тіло не може жити без поживи, так і душа наша не може жити праведним християнським життям без божественного Корму – Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа!
Надзвичайно великим нещастям для кожної людини є втрата освячуючої ласки та права вступу в Царство Небесне, інакше кажучи – погибель нашої душі. У кінці світу всемогутній Бог злучить нашу душу з воскреслим тілом, «і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду» (Ін. 5:29). Пам’ятаймо, що ми маємо тільки одну-єдину душу, і якщо втратимо її, то втратимо все! Тому ціллю всього нашого життя на цій грішній та злиденній землі повинно бути збереження життєдайного Божого вогню в наших душах та серцях.
Розум
Бог, даруючи людині – і тільки людині! – розум, бажав:
- щоб вона могла свідомо оцінити всі блага, які Він подарував їй при сотворенні землі;
- щоб вона могла ними розпоряджатися й управляти;
- щоб могла їх правильно використовувати для свого ж добра;
- щоб могла, оперуючи ними, оцінити кожне своє діло: чи воно згідне з Божою волею чи ні.
Тобто людина повинна чітко усвідомлювати те, що вона робить. А вже потім приймати розумне і виважене рішення.
Свобідна воля
Мати свобідну волю – означає добровільно і свідомо вибирати між добром і злом, між робити і не робити, між прислухатися до голосу сумління, «голосу Божого» і не прислухатися.
А щоб людина робила це свідомо, Бог наділив її розумом. Оперуючи ним, людина оцінює діло, за яке береться, добре воно чи зле. Тоді наша свобідна воля добровільно і вже свідомо вибирає, що робити: добро чи зло.
Чудовим і яскравим прикладом того є притча про блудного сина, яка описує любов, милосердя, терпеливість Бога і те, що Господь не порушує свобідної волі. Вона майстерно і доступно змальовує образ люблячого батька та невдячного сина. Люблячим батьком є Бог – наш Творець. А блудний син – це кожен грішник, який за все це відплачує чорною невдячністю. Батько з болем і смутком приймає рішення свого улюбленого сина, щоб не порушити його свобідної волі.
Як ми віддячуємо Богові за ті три особливих дари?
Ми часто висловлюємо незадоволеність своїм життям. Грішний світ манить, а наші пристрасті схиляють нас до неправедності. У погоні за кращим життям ми часто переступаємо Божі заповіді. Ми вважаємо, що Божий закон, який забороняє нам грішити, заважає жити повним, щасливим життям. Часто під таким життям розуміємо одне – задоволення своїх пристрастей, похотей та забаганок. Таке життя противиться Божому закону та меті Творця.
Адже Господь Бог, сотворивши нас, подарував нам безсмертну душу не для цієї землі, а для Неба, щоби ми дійшли до Нього, злучилися з Ним та стали учасниками Його безмежного й вічного життя. Небесний Отець зі смутком та болем дивиться, як ми, живучи грішно, відвертаємося від Нього, Джерела вічного життя, і покидаємо єдину дорогу, яка провадить до Нього. Богові жаль нашої безсмертної душі – перлини Його творіння, – і Він, як той євангельський батько з притчі, терпеливо очікує на наше повернення. «Скажи їм: живу Я, – говорить Господь Бог: не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був» (Єз. 33:11).
Коли блудний син чи дочка повертаються до свого Бога, Він безмежно щасливий, бо душа, яка йшла на погибель, не пропала – а покаялась і навернулася до Нього.
Бог вклав у кожну людську душу свій закон, дуже простий і зрозумілий: «Роби добро, а уникай зла!» У цьому переконуємося, коли звернемо увагу на поведінку маленької дитини, яка зробивши щось зле і не маючи знання про закон, ховається, «втікає з місця злочину». Дитина неспокійна. Чому? А тому, що в її серці починає лунати Божий закон, Божий голос: «Роби добро, а уникай зла!» Коли ж дитина зробила щось добре, вона прибігає до батьків і домагається похвали або якоїсь нагороди.
Дія цього закону проявляється через сумління, через совість, через «голос Божий». Наша совість – це Божий провідник для нас, для нашого життя на дорозі до Царства Небесного. Кожен із нас відчував на собі дію цього провідника.
Коли ми хочемо що-небудь робити, а особливо те, що стосується Божих заповідей, то неначе чуємо голос у своєму серці, який, порівнюючи наше діло з Божими заповідями, говорить: «це – добре, роби це!», або «це проти закону, не чини того!». Так наша совість спонукає нас до якогось діяння або відмовляє від нього – відповідно до Божих заповідей.
Чудовий приклад дії Божого голосу подає нам один місіонер, який проповідував Слово Боже в Індії. Одного разу він запитав старого індуса, який не вмів ні читати, ні писати:
– Якщо б хтось украв твої гроші, то чи згрішив би він?
– Очевидно, – відповів старець.
– А коли хтось когось уб’є, то чи це гріх?
– Певно, ще й тяжкий гріх, – почув у відповідь.
Так місіонер перейшов з ним усі Десять Божих заповідей і на кожне питання одержав правильну відповідь.
– Бачу, що ти знаєш та правильно розумієш заповіді Божі. Хто ж їх тебе навчив?
– Бог мене навчив, – відповів старець.
– Але ж Бог до тебе не говорив! – сказав місіонер. Тоді старець, вказуючи на свої груди, сказав:
– Ось тут вони, у моєму серці і в моїй душі!
Тим він бажав підтвердити, що Божий голос перебуває в ньому та провадить його дорогою земного життя.
А що ж ми відчуваємо, коли чинимо гріх? Ми незадоволені, не знаходимо собі місця. А це тому, що наша совість переслідує нас та картає. І заспокоїться вона, щойно коли звільнимося від оков свого гріха. Отож, совість є не тільки провідником, а й суддею. Знаймо, що совість буде однією з найтяжчих кар у пеклі. Про муку, яку грішникові завдасть його сумління, свідчать слова самого Ісуса Христа: «Де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає» (Мк. 9:44). Цим невмирущим черв’яком є совість грішника, яка вічно мучитиме його та повік не даватиме спокою.
Та найбільшим привілеєм, яким обдарував Господь Бог наших прародичів, а особливо їхні душі, є освячуюча ласка! Ця освячуюча ласка зробила їх Божими дітьми та давала право перебувати поряд зі своїм Творцем, у Небесному Царстві, і брати участь у Його відвічному житті.
Наші прародичі першими пізнали правду про Бога, про себе та про своє призначення. Зі Святого Письма, з Книги Буття, довідуємося, що Господь приходив до них і розмовляв з ними та навчав їх: «…почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня» (Бут. 3:8). Їм було дуже легко любити Господа, Який був для них завжди добрим, милим та дбайливим. Отже, нашим прародичам залишалося тільки одне – любити Його та Йому служити, аби своїм життям доказати, що вони варті Небесного Царства, яке Він їм обіцяв.
Бог дав нашим прародичам можливість показати Йому свою вірність і довести, що вони гідні Його любові та великої Його нагороди: «І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2:16-17). Виконавши цю легку заповідь, вони могли заслужити собі й нам, своїм нащадкам, вічну, щасливу, небесну нагороду – Царство Небесне.