Перепрошення та примирення
Про важливість дотримання Божих заповідей задля досягнення життя вічного, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Ісус Христос Своїми стражданнями і смертю на хресті виконав волю Небесного Отця. Він помирив нас з Отцем, звільнив від неволі гріха та знищив диявольську силу, відчинив нам двері до Царства Небесного. Очевидно, що Своїми муками і хресною смертю Він не запровадив нас до Царства Небесного – Він дав можливість кожній людині, яка цього забажає, осягнути Небо і вічне життя. Він вказав нам дорогу, якою треба йти, аби осягнути вічне життя – «Я є путь, і істина, і життя». Він дарує нам Десять заповідей, які є для нас дороговказами: як жити, у кого вірити, кому служити, кого любити та якою дорогою йти, щоб осягнути вічне життя та злучитися з Ним у Небесному Царстві.
Чого бажає Бог, даючи Десять заповідей?
Відповідь на це питання знаходимо у Святому Письмі. Євангелист Матфей розповідає, що до Ісуса Христа підійшов юнак і спитав: «Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?». Спаситель відповів: «Якщо хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей» (Мф. 19:16,17).
Тому кожен, хто бажає спасти свою безсмертну душу та осягнути вічне життя, повинен добровільно і свідомо докласти багато зусиль, старань і праці. Щодо цього нас запевняє святий Августин: «Чоловіче, Бог, що сотворив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не може!»
Євангелист Матфей описує подію, коли під час прилюдного навчання до Ісуса Христа приступив законовчитель і запитав, спокушуючи: «Учителю, яка заповідь найбільша в законі? Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки» (Мф. 22:36-40).
Які висновки ми повинні зробити з почутого?
По-перше, ці дві заповіді любові – до Бога і до ближнього – містять увесь закон, тобто повністю відповідають усім Десяти заповідям Божим, які Отець Небесний дав Мойсеєві на горі Синай. І якщо ми уважніше глянемо на них, то виразно побачимо, що перші чотири заповіді стосуються взаємин людини з Богом, тобто нашим обов’язком є пізнати Бога, полюбити Його та служити Йому. Інші шість заповідей нормують стосунки людей між собою.
По-друге, зі слів Ісуса Христа можемо зробити висновки, що якщо людина у своєму земному житті докладно виконала тільки те, що говорять ці дві заповіді любові, то вона сповнила весь закон, і це є достатнім для осягнення нашої мети – злуки з Господом Богом.
Ось для чого Господь подарував людині розум та свобідну волю, – щоби вона завдяки їм добровільно й свідомо виконала ті дві заповіді любові.
Що було би, якби всі люди на землі виконували ці дві найбільші Божі заповіді? Безперечно, тоді між людьми панувала би взаємна і правдива любов. Кожен старався би зробити для інших добре та миле діло. Одним словом, на землі панував би рай.
Однак так не є. У чому ж причина? Насамперед у тому, що Божий закон любові – забутий, погорджений та потоптаний.
Отож, наша доля, наше щастя (як небесне, так і земне) – у наших руках! Від нашої свобідної волі залежить, чи зуміємо ми пізнати Бога, полюбити та прийняти Його у своїх душах і серцях, чи запросимо Його у свої сім’ї та родини, у свої школи та садки, чи виконаємо Його святу волю – Його заповіді – у нашому повсякденному житті.