Вибір апостолів та заснування Церкви
Про покликання Ісусом Христом апостолів, заснування Церкви та її мету, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Вибір апостолів
Для сповнення місії спасіння людського роду Син Божий на порозі Свого публічного життя кличе простих людей стати Його учнями й апостолами: «Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4:19).
Для чого Він це робить?
По-перше, щоб вони, постійно перебуваючи з Ним, бачачи Його незліченні чуда і чуючи Його спасенну науку, повірили в неї, а увірувавши – передали її людям.
По-друге, через покликаних Син Божий творить на землі Нове Царство – Свою Церкву, ціллю якої буде провадити всіх людей до Царства Небесного, до злуки з Отцем.
По-третє, Він знає, що настане день, коли всі апостоли вже без Нього підуть у цей широкий світ, аби продовжувати засівати в серця і душі людей зерна Його спасенної науки, роблячи учнями всі народи: «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:19-20).
По-четверте, Ісус бажає, щоби Його учні цілковито віддалися Йому на службу. А ця служба має два головних обов’язки. Перший – вірою і правдою служити Богові. Другий – служити, навчати та допомагати ближньому. Ці обов’язки чітко виконував сам Ісус Христос: «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мт. 20:28).
Заснування Церкви та її ціль
Ісус Христос майже три роки будував Свою Церкву. Протягом цього часу Спаситель старався засіяти в наші душі і серця зерна спасенної науки – науки любові. Він проповідував, навчав і творив незліченні чуда, чим приєднував щораз більше учнів і послідовників. З-поміж них Він вибрав дванадцятьох, а серед них одного – голову своєї Церкви – Симона-Петра: «Я кажу тобі: ти Петро, тобто “камінь”, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16:18). Ісус Христос засновує Свою Церкву, щоби по Його Вознесінні на небо вона могла і далі продовжувати діло, яке Він розпочав, – навчати, виховувати та провадити людей до Царства Небесного. Тому першим і найголовнішим даром Бога є Його Свята Церква, яка за посередництвом Господніх посланців – святих апостолів та їхніх наступників, – навчає нас правдивої Христової науки.
Щоби пояснити нам значимість та важливість заснування Церкви, Спаситель використовує зрозумілі притчі. Так, Ісус Христос порівнює Свою Церкву з кошарою овець та їхнім добрим вівчарем – пастирем: «Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечий двір не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник. А хто входить у двері, той пастир овець… Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться. Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10:1-2,9,11). У притчі про сіяча Ісус порівнює Церкву з землею (див. Мф. 13:3-9), а в іншій притчі – з гірчичним зерном (див. Мф. 13:31-32).
Коли Ісус сказав до Петра: «…Ти Петро, тобто “камінь”, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою…» – Він порівняв Церкву з домом. Ми добре знаємо, що головним у будівництві дому є фундамент. Церква є тим домом, а святий Петро – фундамент, основа на якій Ісус будує Свою Церкву. Далі Ісус говорить: «І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах» (Мф. 16:19). Хто має ключі від дому – той господар, той голова дому. Передаючи Петрові ключі від Царства Небесного, Ісус Христос тим самим настановив його господарем – видимим головою Своєї Церкви. А невидимим Головою Церкви є Христос: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20).
Ісус Христос, перебуваючи на землі, виконував потрійний уряд: учительський, священичий і пастирський. І щоб апостоли та їхні наслідники могли звершити діло спасіння людського роду, Він передає цей уряд їм, кажучи: «Дана Мені всяка влада на небі і на землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам…» (Мф. 28:18-20).
На першому місці стоїть учительський уряд. Чому? Щоб людина могла сприйняти і зрозуміти якусь науку, їй необхідно її пояснити. Це тяжка, кропітка і вкрай необхідна праця.
На другому місці – священичий уряд. На Тайній Вечері, коли Ісус Христос відправляв першу Службу Божу, Він «узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26:26-28). А далі наказує їм: «Це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22:19), тобто перемінюйте хліб і вино в Моє Тіло і Мою Кров, і хто споживатиме – матиме життя вічне.
На третьому місці пастирський уряд, який дає право в імені Христа приймати необхідні рішення і приписи та судити й карати: «Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар. Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі» (Мф. 18:17-18).
Зовсім слушно Христову Церкву називають Матір’ю християн. Адже як і кожна земна матір дає дитині життя, так і Христова Церква в святому таїнстві Хрещення дає дитині правдиве, надприродне, християнське життя – освячуючу ласку, право бути дитиною Божою та наслідувати вічне життя. Святий Августин каже: «Бога маємо любити як Отця, а Церкву, як нашу Матір».