Народження Христової Церкви
Про День П’ятидесятниці, день заснування Христової Церкви, подальшу історію її становлення, зокрема хрещення Русі, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Як бачимо, Ісус Христос достатньо приготував Своїх апостолів, тих простих людей, щоби вони змогли розійтися по всьому світу й виконати проповідницьку місію поміж народами. Одного ще тільки вони мусили чекати – зіслання Святого Духа. Христос велів їм не покидати Єрусалиму, доки не приймуть Святого Духа: «Ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба» (Лк. 24:49).
Свята Христова Церква стояла напоготові, неначе корабель, що очікує попутного вітру, аби податися в море життя. І цей вітер повіяв у день Зелених свят: «I раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, i наповнив увесь дім, де вони перебували. I з’явились їм розділені язики, мов вогненні, i спочили по одному на кожному з них. I сповнилися всі Духа Святого, i почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати» (Діян 2:2-4).
Тоді і настав час мандрів. Апостоли, скріплені Святим Духом, починають свою мандрівку океаном світу. Апостол Петро стоїть при кермі та керує кораблем – Церквою. Петро, який зовсім недавно був боязким і який тричі зрікся Спасителя, у перший день Зелених свят відкрито виступає перед народом. Його величава проповідь та чуда оздоровлення навертають три тисячі народу на християнство. Ті, які недавно домагалися смерті Спасителя, стають першими християнами, приймаючи хрещення, стаючи синами і дочками Небесного Царства. Цього дня Господь Бог довершує чудо, яке так необхідне апостолам в їхній місії – дар розмовляти різними мовами.
Отож, корабель Петра пливе в широкий світ і причалює до берегів могутньої Римської імперії. Апостоли Петро і Павло виходять з корабля і вступають до поганського та гордого Риму.
Чи вдасться їм зігнути спини римлян, які з погордою дивилися на всіх та силою своєї влади і зброї поневолювали тодішній світ?
Безстрашні апостоли проповідували Слово Боже, хоча за це на них чекала смертна кара. Вони зрештою віддали своє життя: Петро – на хресті, Павло – під мечем. І здавалося, що Рим почав перемагати християнство. На закривавлених аренах римського амфітеатру, у «парковому містечку Нерона», як смолоскипи, горіли християни.
Але що це? «Назорею, Ти побідив!» – говорить перед лицем смерті поганський цар Юліан Апостата. Три століття Христова Церква боролася молитвою і терпеливістю проти могутнього поганського Риму. І врешті Рим упав на коліна перед Господом, приймаючи свого Спасителя, Ісуса Христа. І цей, колись поганський Рим стає колискою всього християнства.
Відтак корабель Христової Церкви продовжує свою подорож світом. Корабель святого Андрія причалює до берегів України. Апостол, зійшовши на дніпровські кручі, поблагословив місце, на якому опісля засяяв Божими храмами величавий красень Київ, столиця української держави.
Будьмо безмежно щасливі та щиро вдячні нашому святому рівноапостольному князеві Володимирові, який у 988 році завершив святе діло – злучив весь український народ з єдиною, святою, соборною Христовою Церквою. А цьому передувала цікава та повчальна подія.
Коли князь Володимир зрозумів, що на Русі виникла потреба змінити поганську віру на іншу, він послав своїх послів по всьому світу, щоби подивилися, вивчили, оцінили релігії інших народів та принесли детальну інформацію про побачене, почуте й пережите. Він уважно вислуховував місіонерів різних віросповідань. Як розповідає нам літописець Нестор, «тільки грецький філософ сильно зворушив князя проповіддю про відкуплення і майбутнє життя, а картина Страшного Суду довершила враження». Він скликав раду, на якій було вирішено вислати наймудріших мужів до Константинополя. Ті, прибувши туди, були присутні на Святій Літургії в церкві Святої Софії, яку служив сам Патріарх. Повернувшись додому, вони розповіли, що «у грецькому храмі не знали, де перебували: на небі чи на землі, бо ніде не зустрічали подібної краси і величавості. Там дійсно перебуває Бог з людьми».
Отож було вирішено прийняти християнство з Греції. А щоби мати проповідників віри Христової без упокорення перед греками, Володимир зайняв Корсунь і зажадав від грецьких цісарів, Василя і Константина, руки їхньої сестри Анни. А тут сталася подія, про яку мало хто знає – князь Володимир осліп. Царівна радила своєму нареченому якомога скоріше охреститися. Боже Провидіння! Щойно Корсунський єпископ Яків довершив над Володимиром святе таїнство Хрещення, князь відразу прозрів. Зворушений цим чудом, великий князь сказав: «Лише тепер пізнав я правдивого Бога!»
<< Вибір апостолів та заснування Церкви
Гріхопадіння >>