Чого немає в Біблії

“Біблія – одкровення Бога людині, а не сонник або збірка ворожінь”, – заявляє священик Сергій Круглов . . .

Взагалі, з таким поглядом, що Біблія – книга, в якій написано абсолютно про все таємниче, велике і жахливе, що твориться нині у світі, що там передбачені технічні винаходи, війни народів, неврожаї, зміни урядів, я стикався нерідко. То та, то інша бабуся-парафіянка згадувала, що от ще її бабуся казала: настане-де такий час, що небом полетять залізні птахи, впаде зірка Полин, прийде Мішка Мічений, і про все про те в Біблії написане, і все те збулося.

Звичайно, от такий прямолінійний, примітивний погляд на Біблію як на якийсь сонник або збірку ворожінь, в якій прямо тлумачиться та чи інша подія нашого миттєвого життя, нічим, окрім спокуси магізмом і язичництва, не назвеш.

Проте, бажання людини розкрити Священне Писання, щоб у його словах знайти відповіді на питання не побутові – але буттєві, абсолютно правильне.

Біблія – одкровення Бога людині. Вірніше, частина цього одкровення. У пришесті Христовому Бог відкрився людині Сам, Сам прийшов до людей як людина у Своєму земному житті, смерті і воскресінні, і – залишився з нами.

У рядках же Священного Писання Бог, Його любов і Його правда, сенс Його союзу, завіту з нами, відкривається не як розголошування «божественних таємниць», до часу прихованих від профанів, не як якесь езотеричне вчення. Одкровення Боже здійснюється в подіях нашої земної історії, як і Сам Бог увійшов до історії, подіях цілком конкретних і неповторних (через їх лінійність і неповторність безглуздо шукати там повторень і прямих аналогій з іншими подіями).

І не даремно в Церкві «останніми часом» називають не те, що таким вважає обиватель, не якісь прийдешні віки зі всесвітніми катастрофами, подібними тим, що зняті в безлічі фільмів про кінець світу, – «останні часи» почалися з приходом Боголюдини Христа у світ, «останні» вони в тому сенсі, що раніше Бог говорив людині приховано – а тепер відкрився сам, що раніше Він вважав людей ще малюками, яким багато чого доки не довіриш, – але от нарешті визнав їх дорослими і прийшов до них як до дорослих, приніс їм «нове» не як щось нечуване раніше, але як наново усвідомлене. Діти, які так подорослішали, по-новому, озираючись у минуле, розуміють сенс того, чому їх учили батько з матір’ю.

Заповіді не нові – але діти змінилися, і питати з них тепер будуть по-іншому, заповіді ті ж – але змінився завіт, тобто умови договору між Отцем і дітьми. Бог тепер прийшов до людей не як грізний Повелитель, Він прийшов як людина, як брат. Як смертний, що спустився в земну смерть, щоб вивести братів на свободу, у безсмертя. Саме в цьому сенсі Новий Завіт вважається «новим» у порівнянні із Старим. Ми живемо в них, у цих останніх часах, і прямо зараз, от вже дві з гаком тисячі земних років, пишеться остання сторінка старої земної історії людства.

Отже сказати, що «усе передбачено» в Одкровенні Божому, неправильно – немає «долі» в язичницькому сенсі, немає заздалегідь визначеного кожному неухильного шляху, з якого не зійти, як ні упирайся. Але важливіше: читаючи і осягаючи Священне Писання, і не лише перегортаючи сторінки і звіряючись з довідниками і тлумаченнями богословів, але і самим своїм життям, виконанням Божих заповідей у ньому, ми осягаємо, як нам жити, щоб бути щасливими, щоб перемогти смерть, щоб навчитися любити і вслід за Христом знайти втрачений шлях на Батьківщину, у Царство Боже.

Ми розуміємо, як, керуючись духом Писання, жити в нашій земній юдолі і що означають події в ній, розуміємо духом, а не буквою. Бо, як відомо, буква, сліпе бездумне тлумачення, здатне убити любов і свободу, так нерідко бувало в історії, і людства і в нашому приватному житті, – а животворить лише Дух.

Автор: священик Сергій Круглов