Слава Царства

Проповідь священика Сергія Ганьковського в 3-тю Неділю Великого посту . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Що таке «Царство… що прийшло в силі» (Мк. 9:1), про яке говорить нам сьогодні Христос? Як можна побачити це Царство, не «зазнавши смерті», не звільнившись від цієї важкої плоті, від уз «землі», ураженої гріхом? Можливо, можна споглядати його як певну захмарну мрію, як марення, як щось таке, про що апостол Павло каже: «Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі» (1Кор. 13:12)? Але ні! Христос рішуче говорить про «силу», тобто про дієвість і дійсність того, що побачать деякі з Його учнів, ще «не зазнавши смерті», ще не звільнившись від матеріальних уз цього життя.

Згадаємо, що фрагмент Євангелія від Марка, який ми читали сьогодні, передує оповіданню про Преображення Спасителя на горі, коли три Його учні, Петро, Яків та Іоанн, і справді ще не «зазнавши смерті», удостоїлися споглядання надсвітової Слави Господньої, явленої їм у чудовому Світлі. Але не це Нестворене Світло саме по собі було метою сходження на гору Преображення. Як ми знаємо, сяйво Слави Господньої було лише зовнішнім знаком того, про що говорили із Спасителем Мойсей і Ілля, бо, «з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі» (Лк. 9:31), тобто про Хрест, який належало зазнати Ісусові, про ту саму гірку Чашу страждань, яку благав Він пронести повз Нього (Мф. 26:39). І хоч молитовні зусилля Спасителя світу були такі, що «був піт Його як краплі крови, що падають на землю» (Лк. 22:44), їх результатом стало покірливе прийняття всеблагої і рятівної волі Отця: «Втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!» (Лк. 22:42).

Незадовго до Своїх Хресних страждань Господь повідав учням про їх наближення дивними словами. Це слова не про скорботу і тортури, не про пролиту кров, не про муки хресні, вони – про славу: «Настав час прославитися Синові Людському» (Ін. 12:23)! Царство, що «прийшло в силі», і уся Слава його і є ті самі хресні страждання Сина Людського, про які, як пам’ятаємо, так співається під час свята Преображення: «ученики побачили славу Твою, скільки їм можна було, щоб, коли побачать Тебе розіп’ятого, страждання Твоє зрозуміли добровільне». Подумати тільки! Слава Царства – не в урочистому тріумфуванні, Слава Царства – у Хресті, у вільному стражданні, у Жертві, у відмові від протиборства і покірливому прийнятті Суду Божого стосовно Себе! От що, зрештою, означають слова Господні, з якими Він звертається сьогодні до кожного з нас: «Хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:35). Щоб дійсно прославитися, потрібно зазнати Хрест. Щоб просяяти в Славі, потрібно здолати шлях на Голгофу. От чому, коли по дорозі в Єрусалим нетерплячі учні просили Христа «одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй» (Мк. 10:37), Спаситель відповів їм несподівано, але, як тепер зрозуміло, вичерпно повно: «Чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся» (Мк. 10:39). Це означає, що шлях нашого сходження до слави Божої не може пройти повз Чашу Гефсиманську і Голгофський Хрест.

Один стародавній поет, як би сперечаючись з відомими словами Христовими, написав одного разу: «Вже краще грішним бути, ніж грішним вважатися. Наклеп страшніший за викриття». Насправді, для тих, хто вважає людину, а не Бога мірою усіх речей, центром світу і предметом поклоніння, для таких слова Христові: «Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради» (Мф. 5:11) – неминуче повинні стати як «знак сперечання» (Лк. 2:34), як те було передбачене старцем Симеоном, або, за словом апостола Павла, «безумством Хреста» (1Кор. 1:18). Для таких шукання Хреста, покірливе несення Хреста суть не що інше, як знаки безумства або, як виражаються деякі з них, – «мракобісся» хрестоносця.

Для нас же, християн, несення хреста – це єдина можливість врятувати душу свою, єдиний шлях, що прямо веде в Славу Царства, єдиний спосіб йти за Христом. Для того, щоб у кожному з нас засяяла Нествореним Світлом ця Слава Царства, для того, щоб кожен з нас зміг нести Світло Христове, що освічує усіх, у світ, який знемагає «у країні й тіні смерти» (Мф. 4:16), для цього, як каже нам сьогодні Господь, необхідно відкинути себе, узяти хрест свій і йти за Ним (Мк. 8:34).

При цьому важливо пам’ятати, що навряд чи руки катів батожитимуть наші тіла, навряд чи ми удостоїмося честі померти прибитими до хреста. Нам за нашої слабкості витримати б батожіння словами ганьби і наклепу. Нам би не зневіритися, коли близькі, коли браття за вірою лихословлять нас, таким чином утверджуючи свою уявну правоту. Нам би не відповісти лайкою на лайку. Нам би не допустити в душу свою спокусливий і брехливий помисел про те, що, можливо, і правда «краще грішним бути, ніж грішним вважатися». Нам би тільки встояти у вірі, не тоді, коли нас поведуть на дибу або на багаття, чого за милістю Божою, можливо, і не станеться, а тоді, коли брехня і ненависть, ганьба і наклеп, погрози і лихослів’я засмутять нашу уражену душу. Якщо встоїмо, тоді Господь, я вірю, це стояння в терпінні і лагідності поставить нам, грішним, у несення хреста. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 3 неділя Великого посту