Це страшне слово «свобода»

Про свободу вибору кожного з нас і любов Божу, роздумує священик Сергій Круглов . . .

Якось мені на думку спало одно міркування: адже гріх – не щось самоцінне, що має буття, Бог його не створив. Не «створив» його, у повноцінному значенні цього слова, як щось нове ні з чого, і диявол – він лише пропащий ангел, але не творець. Диявол може лише псувати хороші, створені Богом речі, і кожен гріх в основі своїй має якесь спотворене, зіпсуте до невпізнання, але добро. Вино веселить людське серце, але пияцтво – це гріх, любов прекрасна, але похіть і розпуста – це гріх. Можливість скоїти самогубство, чи в стані афекту, чи в гордому продуманому бажанні «повернути квиток Творцеві», корениться у великому Божому дарі людині – в її свободі.

Свобода – дар прекрасний, дар іноді нестерпний. Усі ми не можемо без неї жити – і її ж боїмося. Свобода припускає, що віднині людина відповідає за себе сама. Той, хто прагне до свободи від рабства гріха – переймає на себе тягар відповідальності усвідомлено і з надією. Той, хто прагне до свободи як до беззаконня, як до можливості задовольнити всі свої бажання, пробратися безкарним (хто з нас не мріяв про це в дитинстві?) на кондитерську фабрику і багато наїстися солодощів – не думає про відповідальність, але вона наздоганяє його як тяжкий тягар наслідків, як страждання, що звалилися на людину-невидимку з роману Велса, яка набула незалежності, як великий піст на кота з приказки про масницю.

Якщо хтось гадає, що людині віруючій поводитися зі свободою простіше (ніби, вірний віддав свою свободу Богові і Церкві і може ні про що не думати, знай тільки слідуй заповідям, канонам і приписам) – той глибоко помиляється. Весь сенс нашої віри і нашого буття в Церкві – пригадаємо найголовнішу заповідь – відновити зв’язок з Богом і з ближніми. А Бог – Отець, ми – Його діти. І, як всякий батько, Бог не хоче, щоб ми слухалися Його рабськи і сліпо, щоб вічно були малими немовлятами. Він хоче, щоб діти виросли, стали самостійними, вільними людьми, а це знову ж таки означає – відповідальними.

Свобода буває нам страшна, бо той, хто захоче свободи, неминуче зіткнеться з опором пропащого світу, з трудами і скорботою, що супроводжують вільну дію. У біблійній історії Іова – вільний якраз сам Іов, який позбувся усього, укритий виразками з голови до п’ят, у своїй упертій свободі підійнявся на саму вершину буття, на якій і відбулася його зустріч з Богом. Друзі Іова заслужили несхвалення Бога не тим, що були благочестивими – але тим, що, покликані до дорослості і свободи, продовжували ховатися в закон, як мале дитя під ковдру. Новий Іов, Сам Син Божий, Котрий возопив на хресті Отцю: «Чому Ти Мене покинув?!» – не сховався ні за який заслін, не призвав на Свій захист легіони ангелів, але вільно пройшов шлях у смерть до кінця – і свобода привела Його до Воскресіння.

Скільки важить і чого варта свобода, знаємо і ми з вами. Щодня, і не раз у день, на нас чекають вибори, великі і малі, ми щоразу повинні вибирати – вільно і відповідально. І частенько це виглядає так: три дороги, як у казці, на роздоріжжі – камінь. Але на камені нічого не написано. А йти, вибирати – потрібно. Ми знаємо, що Бог нас не залишив, що Він – от Він, поруч, але Він мовчить. І чекає, який вибір зробимо ми.

Бог – так, поруч. Бо любить нас. Велике щастя і спасіння наше, якщо нам вдалося це дізнатися, зрозуміти, відчути, повірити в це: Він любить мене до смерті і не кине. От без цього досвіду любові – Божої, явленої безпосередньо або через ближніх – тяжкий тягар свободи був би дійсно нестерпним для нас.

Автор: священик Сергій Круглов