Вбивча корупція

Розіпни Його!, Іван Глазунов

Про постать префекти Іудеї, Понтія Пилата, про мотиви, які спонукали його віддати Спасителя на смерть, роздумує Михайло Лукін . . .

У 26 році по Р.Х. за сприяння Луцій Елія Сеяна, довіреної особи імператора Тиберія, Понтій Пилат отримує призначення префекта римської провінції Юдея. Він став п’ятим римським правителем Юдеї. Проте цей історичний факт залишився мало кому відомим, як і імена чотирьох попередніх префектів, якби Пилат не відправив Ісуса Христа на смерть. Слід зауважити, попри своє небажання, адже «Пилат намагався відпустити Його» (Ін. 19:12). Що ж стало причиною того, що Пилат змінив своє рішення?

Певно, це відомо багатьом, хто читав Біблію: «Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві… Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш! Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря. І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели» (Ін. 19:13,15,16). Загалом, всі чотири євангелісти описують Понтія Пилата як слабкодуху людину, яка хоч і старалася виправдати несправедливо засудженого Ісуса, проте боячись втрати посаду все ж таки йде на поступки і віддає Спасителя на розп’яття.

Незважаючи на свідчення євангелістів, інші античні автори дотримуються зовсім іншої думки стосовно Понтія Пилата, описуючи його як жорстоку та безкомпромісну людину.

Так, історик і філософ Філон Александрійський у книзі «Посольство до Гая», розповідає про Понтія Пилата таке: «Природно жорсткий, упертий і безжальний, розпусний, грубий і агресивний, він насилував, глумився, неодноразово вбивав і постійно звірствував».

Подібних жорстоких рис надає йому і римський історик юдейського походження, сучасник подій (жив у І столітті) Йосип Флавій. Так він пригадує: «Понтій Пилат побудував в Єрусалимі водопровід, але для цього використав гроші з храмової скарбниці. Це призвело до хвилювань у місті. Понтій Пилат розпорядився переодягнути значне число солдатів, дав їм кийки, які вони повинні були сховати під одягом, і велів їм оточити натовп з усіх боків. Натовп, у свою чергу, отримав наказ розійтися. Але оскільки він продовжував ганьбити його, то він (Пилат) подав воїнам умовний знак і солдати взялися за справу набагато завзятіше, ніж те, як цього бажав сам Пилат. Задіявши кийки, вони однаково вражали як шумлячих бунтівників, так і абсолютно безневинних людей. Юдеї, проте, продовжували триматися стійко, але оскільки вони були беззбройні, а супротивники їх озброєні, то багато з них тут пали мертвими, а багато хто пішов зранений. Таким чином було пригнічено обурення» (Йосип Флавій. Юдейські старожитності. Книга 18. Розділ 3:3)

За словами іншого сучасника, філософа Філона Олександрійського (І ст.), Пилат був відповідальним за численні жорстокі дії і страти, вчинені без будь-якого суду. У 35 році в Самарії один фальшивий пророк обіцяв своїм прихильникам показати святі сосуди з Мойсеєвих часів, що були заховані на горі Гарізім. У призначений день Пилат наказав військам зайняти гору, щоб не допустити збору людей та бунту. Коли люди зібралися, військо кинулося на них і багатьох убили і ув’язнили, а найактивніших Пилат засудив до смерті.

Самаряни звернулися із скаргою на Пилата до Вітеллія – легата імператора в Сирії. Він радо прийняв скаргу, бо була добре відома вірність самарян, усунув Пилата і вислав його до Риму на суд до імператора в 36 році. Коли Пилат прибув до Риму, Тиберій уже помер (16 березня 37 р.). Наступний імператор Калігула відправив Пилата у відставку. Отже, попри всі перестороги, Понтій Пилат позбувся своєї посади.

Але чому, попри свою жорстокість і безпринципність, Пилат того п’ятничного ранку виконав прохання підбурюваного юдейськими старійшинами натовпу, хоча міг просто надати наказ і солдати вмить очистили площу перед судилищем? Хіба він справді боявся погроз юдеїв, які кричали: «Якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві»? Він їх зневажав, але не боявся. А чого він дійсно боявся, так це втратити грошову посаду, адже Пилат був корупціонером. І це немає дивувати, бо так поводилися все назначені Римом префекти, для них ця посада була передусім джерелом стрімкого збагачення, яке полягало в грабунку поневоленого населення і в допомозі у «вирішуванні» різноманітних питань.

«До того ж він сподівався, що Павло дасть йому грошей, щоб відпустити його: тому часто кликав його і розмовляв з ним» (Діян. 24:26), – це опис не самого префекта Понтія Пилата, а одного з його наступників на цій посаді, Фелікса, якому довелося розв’язувати судову тяжбу апостола Павла. І якщо про хабарництво Понтія Пилата в Біблії немає згадок, проте можна не сумніватися, що хабарником він був, на той час це була звична практика, а люди, які з цього питання дотримувалися інших поглядів, на подібних посадах довго не затримувалися саме через невідповідність цих поглядів. Як мовиться, інших на такі посади не брали…

Звісно, зараз можна звернутися до українських реалій, але краще повернемося до Пилата, і підсумуємо, що страх перед можливою втратою прибуткової посади змусив його стати співучасником найбільшого злочину у всесвітній історії: вбивстві Безневинного. Отже, корупція вбиває, і тому апостол Павло попереджав, що «корінь усього лихого є сріблолюбство, віддавшись якому, деякі ухилилися від віри і самі себе віддали багатьом скорботам» (1Тим. 6:10). Одним із таких людей став 5-й префект римської провінції Юдея Понтій Пилат. А в тому, що йому з часом довелося в повній мірі поплатитися за всі свої злочини в жодному разі можна не сумніватися: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7).

Автор: Михайло Лукін

Усе по темі: Велика субота