Біль – це ознака життя

Про те, що дало Воскресіння Христове кожному з нас, роздумує священик Сергій Круглов . . .

У святих нерідко висловлюється думка: Бог так любить людину – Своє дитя – і Своє творіння, що не втілитися Він не міг, не міг не стати Людиною, єдиним з тими, кого любить, навіть у тому випадку, якщо б гріхопадіння не сталося, хресна жертва не потрібна була б і життя світу пішло б зовсім по-іншому.

Перечитуючи Євангеліє, ми бачимо таку річ: звертаючись до людей, Ісус часто, окрім іншого, соромить їх, соромить нас з вами – тих, хто має очі і не бачить, має вуха і не чує, не набуває в собі віри навіть з гірчичне зерно… А чому, власне Він так чинить?

Яке таке, можемо запитати ми, Він має право соромити нас? Викриваючи нас, Він що, забуває, що Він Сам – Бог, а ми – просто люди? Ні, Він, Який прийшов покликати не праведників, але грішників до покаяння, тобто кардинальній зміні буття, і не просто покликати, але і заради них віддати Себе на хрест, якраз не забуває.

Це ми забуваємо: Він – не лише Бог, але і Людина. Повноцінна справжня людина. На відміну від нас з вами, які живуть у гріху, у спотвореному світі, які вважають, що його викривлені і збочені закони і є справжні закони, що смерть і розпад і є істинний повелитель і вінець буття, які народилися в темному підвалі і вважають світло красивою, але безплідною фантазією.

Ісус є не лише Син Божий, але дійсно Син Людський. Він – нормальна справжня людина, така, якою і має бути Адам.

А от ми – доки не люди, не справжні люди, от у чому біда. І соромить Він нас правильно – за те, що ми зіпсували, забули, втратили, не хочемо набути саме наше природне, Богом вкладене, надбання, те, без чого людина жити не може і не повинна.

Воскреслого Ісуса не можуть впізнати Його близькі, Його учні, не можуть торкнутися Його преображеного тіла, воно має нові небачені на землі властивості. Наші тіла все ще не такі, ми ще тільки чекаємо воскресіння мертвих і життя майбутнього віку – але ми повинні преобразитися. Саме тому, за словами святих, Бог став людиною – щоб і людина стала подібною Богові. Христос Господь спустився в наше пекло, на саме дно – але не для того, щоб навіки тут оселитися і утішати нас у пеклі, або підказати, як комфортніше в ньому влаштуватися. А для того, щоб це пекло зруйнувати і вивести нас з нього в справжнє життя, справжнє людське життя.

Вигукуючи в пасхальні дні «Христос воскрес!», ми щиро радіємо, але при цьому – не можемо не відчувати і гострої тривоги: Він воскрес, а ми?.. Знову і знову, відводячи погляд від воскреслого і прославленого Господа і дивлячись навколо, ми буваємо уражені в саме серце: як на цьому фоні жахливі ми самі, яка жалюгідна, нещасна, напівмертва дана нам колись у володіння природа і світ навколо нас.

Воскресіння Христове – не така подія, яку можна назвати «дивовижною», у сенсі – надзвичайною, чужою даній Богом людській природі. Навпаки, це – найприродніша подія, яка дала початок нашому преображенню з чудовиська в принца. Важкий процес, то лапи ломить, то хвіст відвалюється? А як інакше. Але цей біль, ця скорбота нашого шляху в слідуванні за воскреслим Богом і Людиною – ознака життя. Слава Богу, ми ще живі, раз у нас болить, раз болить саме так.

Автор: священик Сергій Круглов