Доки грім не гряне

Роздуми публіциста Олександра Ткаченка, що присвячені надії на Бога під час кризи . . .

Коли в країні бушує чергова криза, цифри на цінниках у магазинах ростуть, а влаштуватися на роботу стає куди складніше, ніж її втратити, усі соціальні гарантії держави раптом стають хисткими і ненадійними, немов напис на піску. Тоді кожен починає шукати новий шлях облаштування свого життя, що відразу зійшло з накатаних рейок.

Шляхів цих може бути чимало. Але якщо уважно придивитися, то в основі їх завжди будуть лише дві внутрішні логіки. За однією ти сподіваєшся на власні сили, розробляєш план спасіння, прораховуєш можливі варіанти. Усе повинно бути в твоїх руках, але… якщо руки не витримують тягаря, ти і втрачаєш усе. За другою логікою ти віриш, що твоє життя – у руках Божих, а спасіння залежить багато в чому від сили твоєї молитви, а не від сили твоїх рук, але… якщо ти бачиш, що твоя молитва залишається без відповіді, ти також втрачаєш усе.

Чи правда, що християнин повинен йти тільки другим шляхом? Чи не ознака це великої безвідповідальності і крайньої уразливості? І що ж робити, якщо твоя молитва не приносить бажаних плодів? Як зберегти віру в допомогу зверху, дивлячись на цінники в магазинах, до того ж якщо в тебе діти та ще літні батьки на утриманні? Що взагалі таке молитва і чому, незважаючи на очевидну безвихідність багатьох життєвих ситуацій, християни так наполегливо вірять, що це «не просто слова»? Нарешті, чи продовжувати молитися в економічну кризу, або кинути гаяти на це час і зайнятися пошуком додаткової роботи, відчутних, а не абстрактних і непередбачуваних, шляхів виходу?

Фірмовий бог

Найпростіше було б відповісти на всі ці питання, що, і це треба робити, і того не залишати. Потім приправити цю відповідь східною приказкою про те, що верблюда треба прив’язувати, навіть коли сподіваєшся на Аллаха, або анекдотом про бідняка, який благав Бога послати йому виграш у лотерею, проте сам не спромігся купити лотерейний квиток. Для особливо вимогливих читачів можна додати богословський фрагмент про синергію – взаємодію людини і Бога. І вийшло б цілком собі несуперечливе міркування, яке не можна було заперечити.

Але, думається, що за всіма цими питаннями стоїть інше, незмірно важливіше питання, яке куди точніше було б проілюструвати приказкою «грім не гряне, – мужик не перехреститься». Питання це кожен з нас може поставити собі в максимально ясному формулюванні: а хто ж насправді твій Бог? На кого ти щодня сподіваєшся, на чий захист і підтримку покладаєшся в цьому житті?

Тут можуть відкритися досить несподівані речі. Хтось живе спокійно, доки на його банківському рахунку зберігається сума достатня для того, щоб особливо не піклуватися про завтрашній день. Хтось розраховує на прихильність до нього начальства чи спонсора. Хтось сподівається на свій бізнес, а хтось на силу і непотоплюваність корпорації, в якій він працює. Ось це все і є вони – боги, на яких так часто сподіваються люди сьогодні. У біблійній традиції їх прийнято називати ідолами, хоча в наші дні під цим словом чомусь прийнято розуміти лише статуї язичницьких божеств. Насправді ідолом для людини є та сила, на яку вона сподівається як на основу свого благополуччя. Для безлічі людей такою силою є або гроші, або люди, втілені владою, або ж – певне поєднання двох цих сил, оскільки вони майже завжди являють себе світу нерозлучною парою.

От на цю пару ідолів – гроші і владу – дуже часто і сподівається сучасна людина у своєму буденному житті. Дійсно – керівництво тебе цінує, корпорація, в якій ти працюєш, нормально функціонує, гроші на твою зарплатну карту поступають справно. За цією величезною силою ти почуваєш себе надійно укритим від усіх можливих лих і несподіванок, які тільки можуть підстерігати людину на її життєвому шляху. І дуже хочеш, щоб ця сила продовжувала зберігати тебе і далі, щоб і надалі всі твої життєві потреби забезпечувалися її фінансовою і адміністративною силою. Це не художнє перебільшення, і не алегорія, корпоративний дух дійсно став богом багатьох наших сучасників, для служіння йому навіть існують особливі ритуали і молитви. Так, ще в 1933 році творець японської фірми Matsushіta Electrіc (відомою своїми брендами Panasonіc, Natіonal і Technіcs) Коносуке Мацусіта розробив спеціальну виховну систему для співробітників своєї компанії, в якій зробив акцент на пропаганді прямого зв’язку між процвітанням фірми і процвітанням кожного працівника. Ця ідея найяскравіше виразилася в молитовному гімні, зверненому до корпорації, який щоранку перед початком робочого дня і до теперішніх часів натхненно виспівують сотні тисяч співробітників фірми в 46 країнах світу. Подібна практика існує і в інших японських компаніях.

На щастя, у нас починати робочий день з молитви фірмі, в якій ти працюєш, не прийнято, хоча, взаємозв’язок між власним благополуччям і досягненням успіху компанії-працедавця давно вже став для багатьох очевидністю. Люди звикли сподіватися на фінансову мудрість і удачливість свого керівництва сподіваючись на те, що і для них теж перепаде шматочок корпоративного прибутку – нехай зовсім невеликий, але який дозволяє більш-менш благополучно жити.

І от, коли настає криза, раптом з’ясовується, що ці боги залишили нас. Що керівництво виявилося не таким вже мудрим і удачливим, що компанія зазнає збитки, а гроші на картку поступати перестали унаслідок чергової оптимізації штатного складу. І тоді людина раптом згадує, що окрім цієї парочки богів – грошей і влади – є ще і Бог Біблії, Який створив небо і землю, має повноту знання і могутності, що незмірно перевершує будь-яку людську владу.

Гримить грім чергової кризи, і мужик з приказки, за своїм звичаєм, починає згадувати, як правильно треба хреститися.

Шукай Бога і все знайдеться

І тут з’ясовується дивна обставина: Бог Біблії зовсім не поспішає відповідати людині на її молитви про компенсацію збитку, нанесеного кризою. Більше того, коли людина відкриває Біблію, вона із подивом виявляє, що Бог цей прямо сказав людям про те, що просити в Нього в молитвах їжу, одяг і інші земні блага їм не варто: «Не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають» (Мф. 6:31,32). Але як же тоді бути? Адже з роботи тебе звільнили, гроші нестримно закінчуються, а дітям потрібен теплий одяг. І в такому от сумному становищі – не просити в Бога допомоги?

От тут і криється одне з найбільших нерозумінь, що відносяться до християнської молитви. Виявляється, Бог християн і без всяких молитов подає віруючим у Нього всі ті блага, про які так благають своїх ідолів язичники різних вірувань. Звичайно, ці блага можуть сильно відрізнятися від тих, які нам хотілося б від Нього отримати. Замість кашемірового пальта ми можемо отримати китайську куртку на синтепоні, а замість устриць з білим вином обійтися смаженою картоплею. Але їжа і одяг у нас обов’язково будуть. Той, Хто призвав людину до буття, довічно забезпечує її їжею, одягом, дахом і іншими необхідними для її земного життя благами, навіть якщо ця людина жодного разу не звернеться до свого Творця. Тому спеціально просити Бога про цю, вже гарантовану Ним же допомогу можна, лише засумнівавшись у словах Христових: «Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло – за одяг? Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них? Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть? І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть; кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них; якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри!» (Мф. 6:25-30).

Але про що ж тоді закликає піклуватися людей Христос? Він закликає шукати Царство Боже, яке, за словом свт. Афанасія Великого, є «…не що інше, як куштування майбутніх благ, тобто споглядання і пізнання Бога, скільки доступно це душі людській».

Біди людські, горе, страждання – усе це увійшло до життя людини через відпадання від Бога, і лише через повернення до Нього людина, яка страждає, може знайти втіху і спокій своєму серцю. Тому основний мотив християнської молитви не «…подай нам, Господи, а «…прийди і будь з нами». Доречно зауважити, навіть з чисто прагматичного боку це куди розумніший підхід: адже якщо з тобою Подавець всіляких благ, значить, і без самих цих благ ти ніяк не залишишся. Питання лише в акцентах: що для тебе важливіше і дорожче – блага чи їх Подавець? Це нормальний християнський шлях отримання земних благ: шукай Бога і не муч своє серце думками про те, що тобі їсти і в що одягнутися. Усе в тебе буде.

Але… людина, на жаль, слабка. І часто буває схильна все ж «перевернути» цю формулу на свій лад за принципом: шукатиму, у що мені одягнутися, чого мені поїсти, а Царство Боже нехай мені прикладеться. Як це не дивно, такий шлях до Бога теж можливий, хоча людей, які вважають за краще йти ним, святитель Григорій Ниський називав не інакше як людьми поверхневими.

Найстрашніший ідол

Є ще один ідол, на допомогу якого людина часто покладається в різних ситуаціях. Цей ідол… вона сама. Віра людини в себе, у свої сили, у те, що ти здатен-можеш-гідний, сьогодні пропагується найрізноманітнішими джерелами, від психологічних журналів до рекламних роликів на телебаченні. «Людина може все. Головне – зібрати волю в кулак, і діяти» – у скрутні часи ця думка стає девізом для людей сильних, здатних до цілеспрямованого пошуку. І дійсно, у таких людей часто виходить усе задумане. У кризу вони не опускають рук, подвоюють свою активність і врешті-решт знаходять вихід. Це – шлях сильних людей, і нічого поганого про нього сказати начебто не можна. Але є тут серйозна духовна небезпека, що загрожує саме сильним. Навчившись користуватися своєю силою для вирішення життєвих проблем, людина може мало-помалу утвердитися в тому, що вона сама господар своєї долі, сама собі опора і захист, і ніякий Бог їй не потрібен взагалі. Навіть у розпал економічної кризи, коли згадана нерозлучна парочка ідолів – влада і багатство – залишають її, така людина не падає духом: адже вона може покладатися на саму себе, вона сильна, розумна, енергійна. Чи їй боятися капризів мінливої фортуни? Так людина стає ідолом сама для себе.

Цей ідол і може виявитися для неї страшнішим за перших двох, бо причиною для його виникнення є цілком об’єктивна реальність – образ Божий, що становить основу людської природи. Навіть у нинішньому занепалому стані людина відчуває в собі міць і світло цього відблиску Божественної слави. Але для одних цей відблиск стає закликом до пошуку Бога, інші ж вважають, що вони самі – джерело світла і сили. У результаті вони можуть прийти до повного відкидання Бога і цілком усвідомленого обожнювання себе.

Щоб ми побачили Небо

І все-таки в якому ж співвідношенні повинні знаходитися молитва і власні зусилля християнина в скрутні часи? Напевно, тут немає і не може бути єдиного рецепту для всіх. Сильна і діяльна за вдачею людина в кризу може активно діяти і просити в Господа допомоги в цих діях. А той, хто слабкий, може зосередитися на молитві і просити в Нього сил для подолання життєвих труднощів. Бог любить нас усіх – і сильних, і слабких, не розрізняючи в цій Своїй любові, хто перед Ним – вольовий спортсмен із трьома вищими освітами або ж інвалід. Кожному Він у потрібний час посилає все необхідне для життя, незалежно від того, просимо ми Його про це чи ні, просто тому що любить. І сенс наших молитов до Нього зовсім не в тому, що без них Він не пошле нам роботу чи зарплату.

Будь-яке наше щире звернення до Бога – це як би ниточка, якою ми зв’язуємо себе з Ним, будь-яке прикликання Його Імені з вірою – це промінець світла, що ми впускаємо у своє серце.

І не так вже важливо, криза на дворі чи благополучні дні. У всі часи Бог залишається основою нашого буття, тією силою, яка призвала нас до життя і підтримує в нас це життя. Він подає нам усі блага світу без якихось умов, не вимагаючи від нас нічого натомість. І лише одне благо Він, всесильний, не може дати нам без нашої згоди – Себе Самого. Тільки це благо – бути з Богом у цьому житті і у вічності – людина повинна узяти усвідомленим зусиллям, відповідаючи любов’ю на любов, жертвою на жертву. Такою відповіддю на Божу любов і є для християн молитва. Лише в цьому з’єднанні людського духу з Духом Божим і полягає сенс будь-якої молитви, навіть якщо людина і просить у ній про щось зовсім просте.

Звичайно, економічна криза – серйозне випробування, що несе із собою безліч проблем. Але якщо вона допомагає нам повернутися до Бога, тоді і її можна розглядати як благо. Криза рве в клапті наших помилкових богів, показує нам їх справжню суть, скидає з п’єдесталів кумирів і крушить ідолів, яким ми звикли поклонятися в благополучні часи.

І чим сильніше криза, тим менше залишається в нас надії на сильних світу цього, на власні сили, на існуючий порядок речей. Бо все це розсипається в нас на очах. І тоді відбувається те, про що каже Писання – сила Божа починає діяти в нашій немочі. Роботу раптом вдається знайти там, де ти і не припускав її шукати. Допомога приходить від людей, яких ти ніколи не знав. Усі невлаштовані справи несподівано якимсь незбагненним чином починають влаштовуватися нібито самі по собі, а ти лише з недовірливим подивом спостерігаєш за цим дивним процесом. Так діє в нашому житті Бог, коли рушаться ідоли, звільняючи Йому законне Його місце. І тут дуже важливо навчитися за Божими благодіяннями бачити Його Самого, відчути радість присутності Божої, щоб потім завжди прагнути до цієї радості, знову і знову звертаючись до Нього в молитві. Вже не заради якихось земних благ, а заради того, щоб завжди залишатися разом з Тим, Хто, за словом німецького поета-християнина Йозефа Ейхендорфа, «…лагідно рушить над нами те, що ми будуємо, щоб ми побачили Небо».

Автор: Олександр Ткаченко