Про простоту та лукавство

Хто не здивується, хто не почудується людині, простій вдачею? Або хто не прихилиться до того, у кому немає нічого підступного? Кому іншому, як не їм, належить спасіння? Кому, як не їм, – великі блага? Чи не пастирі перші почули благовість від Ангелів? Чи не Йосиф, цей простий чоловік, – щоби підозра в перелюбстві не злякала його і не спонукала вчинити будь-яке зло? Чи не простих селян вибрав Господь в Апостоли? Бо сказано: “Душа, що благо діє, розбагатіє” (Пр. 11:26). “Хто ходить у непорочності, той ходить безпечно” (Пр. 10:9). Так, скажеш, та чи потрібна і розважність? Та що ж таке і простота, як не розважність?

Коли не підозрюєш нічого злого, тоді не можеш і замишляти зла. Коли нічим не засмучуєшся, тоді не можеш бути злопам’ятним. Чи образив хто тебе? Ти не засмутився. Чи обмовив хто? Ти нічого не загубив. Чи позаздрив тобі? І від цього ти зовсім не постраждав. Простота є певний шлях до любомудрості. Ніхто так не прекрасний душею, як людина проста. Як щодо тіла засмучений, похмурий і понурий, хоча би він був і красивий собою, втрачає багато вроди; а безтурботний і той, хто лагідно посміхається, примножує красу: так точно і щодо душі. Похмурий, навіть якщо б мав тисячі добрих справ, відбирає в них всю красу; а відкритий і простий – навпаки. З такою людиною і подружитися безпечно, і, якщо вона стане ворогом, не важко примиритися. Не потрібні для такої людини ні сторожі і варта, ні пута й окови; вона і сама користуватиметься великим спокоєм, і всі, котрі живуть з нею.

Що ж, скажеш, якщо така людина потрапить у товариство злих людей? Бог, Який повелів нам бути простими, простягне йому руку. Що простіше Давида? Що лукавіше Саула? А тим часом, хто залишився переможцем? Що ж сказати про Йосифа? Чи не в простоті серця прийшов він до господині своєї, а чи не мала вона підступного наміру? І, проте, скажи мені, чи зазнав він якоїсь шкоди? Що простіше Авеля? Що підступніше Каїна? І той же, знову, Йосиф, чи не просто поводився зі своїми братами? Чи не тому він прославився, що все говорив з довірою, між тим, як брати все сприймали зі злим наміром? Він раз сказав їм про сновидіння, сказав і другий раз, і не остерігався. І він знову пішов до них віднести їжу, і зовсім не остерігався, покладаючись в усьому на Бога. Чим більше вони чинили з ним як з ворогом, тим більше він поводився з ними як з братами. Бог міг і не допустити, щоб він потрапив до рук братів, але допустив для того, щоб показати чудо і те, що, хоча вони і вчинять з ним, як з ворогом, він буде вищий за них.

Таким чином, якщо проста людина і отримає рану, то отримає не від себе, а від іншого; але лукавий завдає удару передусім собі і більш нікому, так що він ворог собі самому. Душа такої людини завжди сповнена сумом, думки її завжди похмурі. Якщо вона повинна вислухати або сказати що-небудь, то все робить з наріканнями, все звинувачує. Дружба і злагода далекі від таких людей; між ними суперечки, ворожба і неприємності; такі люди і себе підозрюють. Їм навіть сон неприємний, так само, як і ні що інше. Якщо ж вони мають жінку, – о! тоді вони всім вороги та неприятелі: нескінченна ревність, постійний страх! Лукавий тому так і називається, що він є лицемірним.