Нині повчає нас любові святий Іоанн Богослов, що найбільше за усіх любив Господа і був найбільше за інших улюблений Ним. Зобразимо ж у думці своїй цей зразок любові, і почнемо за ним налаштовувати свої почуття і розташування стосовно Господа.

Як святий Іоанн Богослов дійшов до такої високої любові до Господа, що для усіх став зразком у любові цій? – Так само, гадаю, як і люди починають любити один одного. – Бачать красу і доброту іншого, – і спрямовуються до нього палкою любов’ю. Так і святий Іоанн Богослов, – споглядав красу Господню і попрямував до Нього, відчув особливу Його любов до себе, і сам зігрівся любов’ю до Нього, – бачив великі, чудові і благотворні справи Господні, і запалав вогнем благоговійної і суцільної Йому відданості, – скуштував солодкість любові до Нього, і, сам занурившись у неї усім серцем, упокоївся в ній. – От шлях сходження в любов до Господа.

Вступимо і ми на нього і, звичайно, досягнемо бажаного.

По-перше, – споглядав святий Іоанн красу Господню, і розташувався до Нього. Так зароджується і людська любов. Бачать красу душевну, або тілесну, і починають любити один одного. Зведемо ж і ми розум свій до споглядання краси Господньої, і, вірно, не залишимося холодними і байдужими до Нього. Краса Господа є сукупність Його досконалості. «Подивися, – чого немає в Господа, – каже святий Тихон. – Чого б ти не побажав, все те є в Нього, і є в неописаній і невичерпній повноті. Чи блаженства бажаєш? Істинне і вічне блаженство в Нього. Чи краси шукаєш, – Він «прекрасніший за синів людських» (Пс. 44:3). Чи благородства хочеш, – хто благородніший за Сина Божого? – Честі шукаєш, – хто чесніше і вище Царя Небесного? Чи мудрості шукаєш, – іпостасна Божа премудрість Він є! Чи веселощі любиш, – радість і веселощі блаженних духів, і обраних Божих – Він є. Чи розради потрібної тобі, – хто утішить тебе, окрім Ісуса? Спокою шукаєш? Він є спокій вічний душам, що люблять Його. Життя бажаєш? У Нього джерело життя. Заблукати побоюєшся? Він є шлях. Чи похибки боїшся, Він є істина. Чи смерті страшишся, – Він є життя, як Сам засвідчив: «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6). – Словом – всяка досконалість, і всяка краса і доброта, яких не може не любити людська душа, у Нього є. Спонукай розум свій осягнути це, і не можеш не полюбити Господа, подібно до Катерини великомучениці, яка в тому, кого полюбити обіцялася, бажала бачити таку красу, яка була в неї, – таке ж багатство, яке сама мала, і таку ж мудрість, якою сама хвалилася, вважаючи, що у всьому світі не знайдеться такого обличчя. А коли пізнала Господа, то порівняно з Його красою, мудрістю і багатством – усе своє визнала нікчемним і ганебним, і цілком до Нього прилучившись, і своє усе, і себе саму принесла Йому в жертву».

По-друге, – відчув св. Іоанн Богослов любов Господа до себе, і сам зігрівся любов’ю до Нього. Як вогонь від вогню, так і любов від любові. – Щира і безкорислива любов – відчута – завжди збуджує відповідність. Увійдемо ж до відчуття любові Господньої, і запалаємо любов’ю до Нього. «Чого не робив Син Божий заради нас? – каже святий Тихон, – чого не винайшов? Чого не зазнав і не постраждав заради убогої і бідної душі нашої? Яких трудів і хвороб не переніс, щоб нас, що відпали, привести до Небесного Отця Свого? Заради нас зійшов з небес, щоб нас, вигнаних з раю, на небо звести. Заради нас народився плоттю, щоб нас, відкинутих духом, Собі присвоїти. Заради нас змирився, щоб нас прославити. Заради нас зубожів, щоб нас, убогих, збагатити. Заради нас безчестя і рани зазнав, щоб нас зцілити і прославити. Заради нас помер, щоб нас, померлих, оживити. От до якої поблажливості і упокорювання довела Його максимальна до нас любов і жалісливе милосердя». – Чи не випробував і кожен з нас на собі самому віяння цієї Божої любові? Скільки разів відбігали ми від Нього через гріхи? І всякий раз, за одне слово: винен, не буду, – знову бували прийняті в милість Його. Скільки разів гнівили Його, вдаючись до куштування благ світу? – Але коли наверталися, знову бували допущені до трапези Господньої, куштуванню тіла Його і питтю крові Його. Чи не обійми це любові Його милосердної!! – Христос посеред нас і у звичайному житті. – Хто не відчував піклувальної близькості Його – у позбавленні від бід, хвороб, прикрощів, важких обставин і всякої нужди душевної і тілесної?! Чи можна не відповісти на таку велику любов, і усім серцем не навернутися до такого невідступного любителя? Можна, звичайно, через неуважність і неувагу, забувати про таку любов Господню до нас. Але, пізнавши і навівши на пам’ять, не можна не відчувати і в себе рухів любові до Господа, яким би не було в кого грубе серце. Хто ж постійно ходитиме у відчутті любові Господньої, постійно буде і сам палати до Нього любов’ю. Така вже природа любові!

По-третє, – скуштував святий Іоанн солодкість любові до Господа, і досконалим спокоєм упокоївся на лоні її. Любов, сама в собі, є перевага, з якою ніяке інше порівнятися не може, – сама із собою приносить благо, вище за яке немає ні на небі, ні на землі. «Хто любить Мене, – каже Господь, – того полюбить Отець Мій; і ще: хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього» (Ін. 14:21,23). О, яке утішливе слово це! Наскільки великі і високі обіцяння пропонує і дає улюбленцю Своєму Син Божий, – так що той, хто істинно любить Христа, дружбу має з Отцем і Сином Його! – Розум людський не осягає цієї добрості Божої. Бог великий, нескінченний і незбагненний з людиною створеною і рабом Своїм дружбу хоче мати, і має, коли хто сам себе від того не відлучає.

«Наше єднання – з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1Ін. 1:3), – каже святий Іоанн; а де Отець і Син, там і Дух Святий не відлучний. Дивіться, чого сподобляється той, хто любить Христа! Сподобляється бути домом і оселею Пресвятої Трійці. Бог триіпостасний – Отець, Син і Святий Дух благоволить благодатно мешкати в ньому. «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому» (1Ін. 4:16). Блаженне дійсно таке серце! Воно ще тут відчуває радість, яка рясно зійде в серця обраних у вічному житті, – воно самим передчуттям куштує, наскільки благий Господь, – і має те, що сказано: «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21). Бо, де Сам Бог, там з Ним і усе Його.

«Якщо Бог у тобі за любов твою, то ти матимеш Його виправдання проти гріхів твоїх, позбавлення проти полонення твого, мир проти злої совісті твоєї, відраду проти скорботи твоєї, розраду проти печалі твоєї, виправдання проти суду Божого, допомогу проти ворогів твоїх, – розум і мудрість проти невідання і нерозуміння твого, – зміцнення в слабкості твоїй» (святий Тихон). Якщо Господь, заради твоєї любові, у тобі, – то хто проти тебе, і яке лихо трапиться тобі? Якщо Він – спокій твій – у тобі, то хто і що стурбує тебе? Якщо Він – радість і розрада твоя – у тобі, то хто і що може образити і засмутити тебе? Якщо Він – сила Твоя – у тобі, то хто може здолати тебе? Якщо Він – цар твій – у тобі, то хто може поневолити тебе? «Якщо Бог за нас, то хто проти нас?» – відважно волає Апостол Павло з тими, що люблять Господа (Рим. 8:31). Така любов, і от що приносить вона із собою! Той, хто входить у любов Господню, відчуває, що він все більш і більш сповнюється і удосконалюється. Бо любов «є сукупністю довершености» (Кол. 3:14).

Так, чи хочеш полюбити Господа, напружуйся споглядати красу Його, або повноту Його досконалості розумом своїм, відчути теплоту любові Його бажанням твоїм і скуштувати солодкість самої любові серцем твоїм. Любові не можна навчити: вона здійснюється за сокровенною нарадою серця із самим собою, – сіється таємно і зріє невідомо як, подібно до насінини, кинутої в землю, яка, невідомо для сіяча, сама собою живе, дає стебло, колос і зерно в колосі. Таємно сіється любов, завжди проте ж від дії на серці предмета улюбленого. Тримай розумом перед серцем своїм світле лице Господнє – велелюбного і люб’язного, і впаде від очей Його іскра в серце твоє, і запалить його любов’ю до Нього. Хто перед вогнем стоїть, зігрівається, і хто розумом і серцем звертається до Господа, Який є огонь духовний, від Нього приймає теплоту Його любові, і з себе до Нього починає випускати тепле розташування. «Любов Божа влилась у серця наші Духом Святим». (Рим. 5:5), – учить Апостол. Вона є дар, але дар, готовий всякому, хто шукає; забажай тільки і стягни, і негайно отримаєш. Як Господь усіх охоплює: то не можна б не любити Його; але як не усі навертаються до Нього і шукають Його, то не усі і люблять Його. Він раніше нас полюбив, і нам слід було б полюбити Його, хоча б услід любові Його. Але ми раніше Нього полюбляємо інше щось – не угодне Йому і не благословенне Ним, – і не можемо вже більше, чим полюбити Його; бо одне маємо серце, а не два, – чому і «не можемо служити» разом «Богові й мамоні» (Мф. 6:24). Пригадайте, браття, що «дружба зі світом є ворожнеча проти Бога» (Як. 4:4). Ворожнеча проти Бога! – Чи не страшно це? Але і ще страшне є слово: «Хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий, маран-афа» (1Кор. 16:22). Так промовила ревна любов до Господа Апостола Павла.

Усе це подумавши, браття, заставимо себе полюбити Господа усію душею нашою, усім серцем нашим, усією силою нашою, – або краще – збудити сплячу в нас любов до Нього, і привести її в дію, яку можна побачити і нам і іншим. Амінь.

8 травня 1864 року

Спадщина святителя