У чому полягає істинний піст?

Усе наше піклування нехай буде про спасіння душі і про те, як би нам, приборкавши тілесні похоті, звершити істинний піст, тобто стриманість від зла, бо в цьому і полягає піст. І стриманість від їжі прийнята для того, щоби послабити силу тіла і коня цього зробити нам покірним. Тому, хто постить, більш за все треба приборкувати гнів, привчатися до покірності і поблажливості, мати скрушене серце, відбивати нечисті помисли і прагнення уявленням того незгасаючого вогню і справедливого суду, бути вищим за користолюбство, в милостині показувати велику щедрість, виганяти з душі усяку злість на ближнього.

Ось це істинний піст, як і Ісая говорить від імені Божого: “Чи такий той піст, який Я обрав, день, в який томить людина душу свою, коли гне голову свою, як тростину, і підстилає під себе руб’я і попіл? Чи це назвеш постом і днем, угодним Господу?” (Іс. 58:5). Який же, скажи, приємний? “…зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його”. І коли це зробиш, “тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою…” (в. 6-8). Бачиш, улюблений, у чому полягає істинний піст? Такий-то піст будемо звершувати, а не станемо безрозсудно, як натовп, обмежувати свій піст тим, щоби тільки перебути без їжі до вечора. Не це головне, а те, щоби із стриманням від їжі поєднали ми і отримання від шкідливого для душі, і показали велику ревність до духовних справ.

Тому, хто постить, належить бути скрушеним, смиренним, покірним, тихим, зневажаючим славу сьогочасного життя. Як зневажив він насолоди життя, так повинен зневажити і суєтну славу і дивитися лише на Того, Хто випробовує серця та утроби, з великим старанням творити молитви і сповідання перед Богом, і, наскільки можливо, допомагати собі милостинею. Ця, ця особливо чеснота може згладити наші гріхи і вихопити нас із геєнського вогню, лише б ми подавали милостиню щедро і не напоказ людям. І що кажу: не напоказ? Якщо розміркувати добре, то нам належало б творити милостиню вже через те одне, що вона – справа добра, і зі співчуття до наших братів, а не заради обіцяної Владикою нагороди.

Та оскільки ми не спроможні мислити піднесено, то будемо творити милостиню хоча б заради нагород, аж ніяк, зрештою, не шукаючи слави від людей, щоби нам, окрім розтрати грошей, не втратити і нагороди. Тож будемо дотримуватися цього не лише в милостині, але й в усякому духовному ділі; нічого не робитимемо заради людської слави, бо не буде нам жодної користі ні від посту, ні від молитви, ні від милостині, ні від інших справ, якщо ми робитимемо їх не заради Того Єдиного, Котрий знає і потаємне, і приховане в глибині душі нашої. Бо якщо від Нього ти очікуєш відплати, то чому хочеш, щоби хвалила тебе подібна до тебе людина? І що кажу – хвалила? Часто вона не лише не хвалить, але й ще осуджує тебе. Бо багато є такими лихими, що і добрі справи наші тлумачать фальшиво.

Отже, для чого, скажи мені, високо цінуєш невірний суд цих людей? Але від невсипущого того Ока ніяка дія наша не схована. Роздумуючи над цим, ми повинні влаштовувати своє життя з такою обережністю, яка пристойна тим, кому скоро треба буде дати звіт і в словах, і в ділах, і в самих помислах своїх. Отож не станемо нехтувати своїм спасінням: немає нічого рівноцінного чесноті, улюблений! Вона і в майбутньому віці вихопить нас із геєни і удостоїть насолоди Царством Небесним, і в теперішньому житті ставить нас вище всіх тих, котрі замишляють лихе нам, робить сильнішими не тільки за людей, але й за самих демонів і ворога нашого спасіння, тобто диявола.

Таким чином, що може зрівнятися з нею, коли вона тих, хто творить її, робить вищими не лише за підступних людей, але й за демонів. А чеснота полягає в тому, щоби зневажати все людське, щогодини помишляти про майбутнє, не горнутися ні до чого сьогочасного, але знати, що все людське є тінь і сон, і навіть гірше за це. Чеснота полягає в тому, щоби стосовно речей цього життя бути ніби мертвим, навіть і щодо шкідливого для спасіння душі бути бездіяльним, як мертвий, але жити і діяти лише для духовного, як і Павло сказав: “І вже не я живу, а живе в мені Христос” (Гал 2:20).

Тому і ми, улюблені, робитимемо все так, як пристойно втіленим у Христа, і не ображатимемо Духа Святого. Коли обурить нас пристрасть чи нечиста похоть, чи гнів, чи лють, чи заздрість: тоді подумаємо, хто живе в нас, і проженемо далеко усякий такий помисел. Засоромимося розкішної благодаті, даної нам від Бога, і приборкаємо всі тілесні пристрасті, щоби після законних подвигів у короткому і скороминучому цьому житті удостоїтися нам великих вінців і в той прийдешній день, страшний для грішників і жаданий для тих, хто оповився чеснотою, і отримати несказанні ті блага, через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.