Ознаки любові до Господа, і як досягти успіху в ній?
Чи почули ви, браття, те, що читалося наприкінці нинішнього Апостола? Каже там святий Павло до Коринф’ян; «Хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий, маран-афа»! (1Кор. 16:22).
Зупинившись на цьому грізному вироку думкою, я спочатку хотів запросити вас – подякувати Господу від радості, що вирок цей має минути – не торкатися – нас, як Християн. Бо ми тому Християни, що Христові; а якщо Христові, то, звичайно, перебуваємо в любові Його, як і Він у нашій. І Апостол не припускає відсутності любові до Господа в Християнах, і цим страшним судом вражає тільки тих, які залишаються поза спілкуванням з Христом. – Нехай страшаться тому цього вироку, гадав я, язичники і невірні, – що чужі Христу і позбавляють себе усіх благ, які даровані нам у Господу, а не ми, покликані бути причасниками Божественного в Христі єства. – Але потім підійшли думки неспокійні і за себе і за інших. – Ну, а як і в нас немає любові! – Вона має бути; але може і не бути, – і відсутністю своєю піддавати нас засудженню, промовленому Апостолом.
Увійдемо ж до себе, щоб визначити, чи є в нас любов; і якщо виявиться, що її немає, або вона слабка, потурбуємося запалити її, щоб не бути засудженими разом з тими, хто не любить Господа.
Чи є в нас любов до Господа, – серце скаже. Бо якщо любимо кого з людей, тепле почуття до цієї людини дає нам знати про цю любов; так і про любов до Господа дає нам знати тепле ставлення і спрямування до Нього думок і серця. Хто кого любить, той того невпинно тримає в думці. Хто кого любить, той намагається догоджати тому в усьому, бажання його дізнаватися і попереджувати виконанням. Хто кого любить, той на того в усьому покладається і упевнений, що не буде ним залишений. Хто кого любить, той себе до нього і його до себе прилучає. Хто кого любить, той за того стоїть, – і нікому не дозволить не лише робити, але і казати щось проти нього. Хто кого любить, той про справи його дбає і всякий збиток від них відхилити намагається. Хто кого любить, той того прославляє і радіє, коли ім’я його славиться всюди. Але цим діям звичайної між нами любові судіть і про любов до Господа.
Якщо тримаєте невпинно Господа в думках, то ви Його любите; а якщо не тримаєте або мало тримаєте, – не любите або мало любите. – Якщо ревнуєте в усьому догоджати Господу точним виконанням волі Його, вираженою у святих заповідях Його, то ви Його любите, а якщо не ревнуєте про це або мало ревнуєте, то не любите або мало любите. – Якщо маєте тепле почуття до Господа, – так що одне ім’я Його солодкістю духовною сповнює серце ваше, то ви Його любите, а якщо не маєте його або мало маєте, то не любите або мало любите. – Якщо носите в серці глибоке запевнення, що Господь є ваш Господь, і ви Його, – і що Він ніколи не залишить вас, ні в цьому житті, ні в майбутньому, – запевнення, яке є плід і слід любові, – то ви Його любите; а якщо немає у вас цього або мало є, то ви Його не любите або мало любите. – Якщо ви готові стояти за Господа до покладення життя і терпіти не можете, щоб хто не лише робив і говорив, але і думав що проти Нього; якщо дбаєте про справи Господні – про святу Церкву і про усе, що в ній перебуває заради спасіння нашого, і всякий від них збиток відхилити намагаєтеся; якщо радієте помноженню слави імені Христового по всій землі, через поширення і затвердження істинної віри в Нього, – про усе ж протилежне цьому нарікаєте, тужите і роздираєтеся душею; то ви Його любите, а якщо цього немає у вас або мало є, то ви Його не любите або мало любите.
От ознаки! За ними судіть, чи є у вас любов чи ні. І якщо є, радійте і ще найсильнішою її зробити поревнуйте; а якщо немає або мало є, поуболіваєте і полякайтеся, – і запалити її поспішіть. Бо як не любити Господа і Спасителя нашого? – Він Сам прийшов до нас на землю, і в образі Раба спасіння наше здійснив. – Він Церкву святу влаштував і Духом благодаті її сповнив. – Він кожного з нас призвав до рятівних Своїх благ; кожному простив і прощає гріхи; кожному дає дар Святого Духа; кожного живить Своєю пречистою плоттю і кров’ю; кожного доглядає як мати – дитя; про кожного печеться і усі сліди життя його споглядає і влаштовує; до кожного наближається і кожного носить як би на руках Своїх. – Як не любити такого Господа?! – Він не загальний тільки є Спаситель, а мій і твій, – і кожного особисто. Душу кожного приймає, у душу кожного вкладає благі думки, душі кожного подає силу і силу на здійснення благих справ і неухильний потяг прямим шляхом до Нього, яким би він тернистим не був. – Як же не любити такого Господа?! Людей-благодійників любимо, Бога Всеблагодійника як не любити? – Людей-опікунів любимо, Бога Всепопечителя, як не любити? – Людей-охоронців любимо, Бога Всехоронителя як не любити?.. – Він раніше нас полюбив, щоб навчити нас любові і зробити безмовною нашу до Нього нелюбов. Сприйми почуттям свідоцтва любові Божої до тебе, – і побачиш, як винна твоя нелюбов до Нього, і як справедливе строге засудження за неї.
Почувши це хтось, можливо, байдужим залишиться, а другий посилено вдасться до недбання. – І байдужість злочинна, і недбання засудження гідне. Недаремно промовлено це грізне слово через Апостола Духом Святим! – І воно, звичайно, не перейде. Прокинься, сплячий, і сприйми страх. Але не тому, щоб до недбання вдатися, а щоб почати із страхом і трепетом звершувати своє спасіння. – От ще Господь дає жити – навіщо? Щоб ми могли виправити несправне. Як виправити? Це Він у слові Своєму дає нам чути. Чув слово? – Навчися, і ходи за вказівкою Його. – Нині слово це учить; а по смерті воно судити буде. – Так, поки є життя, поспішай вийти з-під грізного слова. – І знову до зайвого страху вдаватися не слід. – Страх мати потрібно, але настільки, щоб він збуджував до Богоугодної діяльності, а не пригнічував сили. – Хто занадто боязкий, той із самої боязні нехай бере запевнення, що в ньому є вже зачатки рятівного налаштування, – зачатки любові. – Любов міри свої має, і на всяку з них вона є любов, – і суду нелюбов’ю промовленого не заслуговує, а, навпаки, відхиляє його.
Любов до Господа поєднує усі наші стосунки до Нього. До Господа от що ми повинні мати! – Вірувати, що Він є наш Господь, і ми Його, – бути упевненим, що Він не залишить нас не в цьому, не в майбутньому житті, і до Нього приліпленим мати своє серце. – Тут сім’я і корінь святого і Богоугодного життя. – У цьому виражається і любов; – і в якій мірі є ці розташування, у такій є і любов. Запалюючи і прославляючи їх, – будеш запалювати і прославляти любов. – Стань же в них і живи їх.
Скажу ще одну думку. – Народжений того, хто його породив, природно любить. – Ми усі народжені в Господі Ісусі до нового життя. – Не подумки вважаємося народженими, а дійсно відроджені в Ньому. – Стало, – не можемо не любити Його. – Якщо не бачимо самі, і інші в нас не бачать цієї любові, – це тільки тому, що ми не вправляємо сил Християнських. – Станемо вправляти їх, – розбудимо любов; збуджена любов почне зі свого боку дієвіше збуджувати сили Християнські до діяльності, – і їх діяльністю сама буде рости і міцніти. – Християнські сили є; розуміння Бога і розуміння речей Божественних, ревнощі про виконання заповідей і молитва з благоговійною участю в усіх чинах і священнодіяннях Церковних. – Приводь у рух сили ці, і кожна з них прямо приведе тебе у сферу любові до Господа. – Як це, – справа покаже; – тільки почни. Скажу тільки, що цей діяльний шлях до любові, утверджуючись на благодатному народженні, є шлях найнадійніший, швидкий і полегшує самого себе.
Милостивий Господь нехай пошле нам Духа Свого, щоб Він силою Своєю сповнив нас любові до Нього Єдиного! – Зі свого ж боку дамо обіцянку, що не усиплятимемо і не заглушатимемо того, що Ним дається і вселяється, а будемо запалювати, вправляти, діяти за тим, – і, вірно, незабаром, станемо сосудами блаженної любові. Амінь.
6 вересня 1864 року