Пасхальний тиждень. Вівторок (Лк. 24:12-35)
«Чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі?»
Продовжуючи роздумувати над темою про виховання дітей, знову «змушений» повертатися до тактики рідної неньки (добре, що вже Господь покликав її до Себе, а то коли б приїхав додому, то напевне трохи б сварила, що про це всім розповідаю).
* * *
Вона вже така була, що інакше не вміла – жила, щоб робити, кому тільки могла, добро. Батько зі старшими моїми братами важко заробляли гроші. Деколи на цілу зиму їхали в Латвію на лісоповал. Робота важка, у холоді. Ну звичайно і грошей досить багато заробляли. Через це нас у селі багачами називали. А мама була бухгалтером, касиром. І всім, хто приходив просити допомогу, давала. Батько деколи сварився, але мама не могла інакше.
Та її мудрість була ще більшою. Розуміла, що не є вічною на цій землі. Хотіла і нас цього навчити – далі жити і творити добро руками своїх дітей. Коли ми вже були більшими, то так вміла це робити, так з любов’ю і добротою говорила, що ми вже до зими готові – і дрова є заготовлені, і сіна є вдосталь… А в сусідки старенької дрова ще не порізані і не порубані, трава не скошена. Було б добре допомогти. Пригадую, коли вперше йшов комусь допомагати, то в душі якось ніяково було – може люди скажуть, що за гроші йду це робити, або за «сто грам». Та з часом якось звик. А вже пізніше і маминих слів непотрібно було. Це ставало якимось обов’язком.
Ось йду з роботи, (бухгалтером у сільській раді працював) а мама каже, щоб взяти 2-3 буханці хліба і занести дуже стареньким людям, яким важко піти до магазину, чи в якусь бідну сім’ю. Два-три рази скаже, а пізніше, вже сам пильнував, щоб це зробити.
І коли сьогодні, щось не так зроблю, особливо у відношенні до ближніх, то відразу пригадується мама, яка це вже з неба бачить, і стидно і сумно стає, що є таким поганим учнем і сином.
* * *
Напевно, це є найбільшим скарбом і радістю батьків, коли вони бачать своїх дітей на правильній дорозі. Щоб так було, не вистарчає самих тільки батьківських слів, а потрібно цьому навчати прикладом свого життя. Слова швидко забуваються, приклад є довготривалим.
Правильно сказав один аналітик, що виховання дітей починається ще за двадцять років до їхнього народження, тобто з виховання і поступування батьків.
Потрібно найперше самому бути таким, якими хочемо бачити своїх дітей.
