Церква і світ постійно потребують апостолів і учнів Христових. У кожному часі Господь кличе когось, щоб свідчив і голосив Євангеліє. Важливо не заглушити, не знехтувати Божим покликом. Покликання загалом зростають у сприятливому вогнищі практикуючих християнських родин. Однак інколи може Христос зробити «виняток», несподіванку, і грішника покликати на Свою службу. І цей «останній» стає першим.

* * *

Запросив мене о. Ігор Онишкевич з Аскольдової могили в Києві, дати реколекції в храмі св. Миколая.

Одного дня, після ранішньої Святої Літургії, ми відвідали п. Орисю. Застали її вдома, приготувала нам сніданок. Дуже мила, ангельська душа. Як потім дізнався, у недалекому минулому – успішний бізнесмен. Та одного дня залишає це все і посвячує своє життя для Бога і служіння ближнім. Віддається при храмі служінню і вихованню дітей та іншій праці. Також, зі священиками в неділю відвідує ув’язнених, де допомагає співом і катехизацією. І це все робить безкорисливо. Наступного дня п. Орися взяла мене зі собою в лікарню, де нас очікувала важкохвора Лариса (3 дні після наших відвідин відійшла до Господа), яку вона помила, нагодувала, як найрідніша мама, а мене в той час запровадила в сусідню палату, де знаходився паралізований Ігор, якого майже ніхто не відвідував.

Живе п. Орися в Києві як у пустині – скромна їжа, багато молиться, без стаціонарного і мобільного телефонів, які сьогодні усім заважають вести тихомирне життя.

* * *

Та головне в цьому всьому не те, що вона робить, а її надзвичайна добродійна душа.

Христос не обіцяє ні перел, ні золотих хоромів, ні земної слави чи почесті Своїм учням. Нагородою за вірну службу часто є самотність і очорнення, переслідування і смерть (на землі). Не є учень понад Учителя. Мученицькою смертю засвідчили Йому вірність перші апостоли, бо немає більшої любові, як віддати своє життя за Бога, за ближніх, заради Царства Божого.

Розважання на кожен день