П’ятий тиждень після Пасхи. Вівторок (Ін. 8:51-59)
Про любов Бога (2)
ІV ступінь. У всіх своїх вчинках мати перед собою одну ціль – все на більшу Божу славу. Це не є щось трудне. Потрібно тільки кожного разу – перед працею, розмовою, молитвою відновлювати цей намір. Якось я почав зауважувати, як один наш василіянин перед кожною працею молиться і хреститься. Св.Тереза, як читаємо в її записнику, щодня 50 разів відмовляла ці акти на більшу Божу славу.
V ступінь. Переносити мовчки і з любов’ю до Бога щоденні хрести, дякуючи за них Божій мудрості. Не осягнемо святості без терпінь. Бог зсилає труднощі, щоб осягнути чесноти:
- допускає погорду, щоб ми стали покірними;
- допускає хвороби, щоб ми стали терпеливими і мудрими;
- прикрі слова, щоб ми вдосконалювались у лагідності…
Якщо душа це все перенесе, тоді очиститься і вдосконалиться, тобто Господь дарує їй Свою любов.
VІ ступінь. З покорою прийняти випробовування і витримати в них, доки Богові угодно, навіть через ціле життя.
Важкий стан є найкоротшою дорогою до повного єднання з Богом. Розповідав один священик, що протягом 15 років часто терпів болі, коли камені виходили з нирок. Хтось порівнює цей біль, до страждань матері, коли народжує дитину. Якось біль так притиснув його, що цілу годину хворий качався по підлозі. Та Бог дав йому ласку сприйняти це з великою любов’ю. Тому вдячність цього священика за терпіння була такою великою, як ніколи. Через те Господь дарував йому велику внутрішню радість і любов. Отже, у терпінні, яке приймаємо з любов’ю, приходить сам Бог у душу.