Другий засіб спасіння ближніх – молитва.

Мені дуже подобаються слова св. старця Силуана, монаха Афону: «Молитися – це кров проливати за народ». Чому? Бо хто багато, ревно, постійно молиться, той є на війні, і то в перших лавах. А ворогом є сам диявол зі своїм пекельним військом. Ось чому Пречиста Діва, з’являючись у святих місцях (Люрд, Фатіма, а особливо Меджугор’є), найбільше запрошує до молитви. Але не до формальної молитви, а до молитви практичної, дієвої, яка змінює наше життя на краще. Ось такої молитви дуже боїться пекло. Тому не треба в молитві забувати за себе. З цього і повинна починатись і закінчуватись молитва: «Господи допоможи мені стати кращим. Допоможи мені прощати ворогам. Дай мені силу зносити важкий характер чоловіка, начальника, сусіда…». Не так просити, щоб люди мінялися в ставленні до мене, як просити, щоб мати силу зносити їхній важкий характер, їхнє очорнення. І ще навіть їх полюбити. У цьому є сутність доброї молитви.

А ще величність молитви в тому, щоб зрікатися своєї волі, а Божу волю виконувати. Це є нелегко.

* * *

Якось, перебуваючи в одному місці на зустрічі, запропонував місцевий настоятель, що під вечір підемо в кіно. Я внутрішньо дуже спротивився: «Якщо колись майже не ходив туди, то тепер, коли я в монастирі, навіщо марнувати час». Однак підкорився, щоб свою волю не виконувати. Та й фільм якийсь такий був, що треба було очі закривати, так він попередив. Коли ми зайшли в кінотеатр, я почав себе настроювати на Бога. Світло вимкнули, музика, шум… А я закрив очі й усією душенькою починаю молитися, єднатися з Богом. Потім уже й очі відкрив, але нічого не бачу, тільки Бога. Коли вийшли з кінотеатру, то я так був переповнений Святим Духом, що не міг сприйняти, що я на землі. Таким намоленим ніколи з церкви не виходив. Це було для мене великою наукою. Всюди можна бути з Богом!

Розважання на кожен день