Майже 20 років пройшло з того часу, як народилась ця історія. Це був час великої ревності до Бога серед нашого народу. Храми були переповнені. Навіть по буднях багато вірних відвідували Богослужіння, а особливо при монастирях. У той час служив я в церкві св. Онуфрія у Львові. Щодня зранку на Святу Літургію приходила досить молода жіночка. І після Служби ще досить довго молилася біля Євхаристійного Ісуса.

У неділю на 10 годину я переважно сповідав біля престолу Христового Серця. І часто зауважував, як ця наша молільниця брала участь у Літургії. Була високого зросту і впадала у вічі. Тіло її було в храмі св. Онуфрія, а душа, серце – високо біля Бога, у храмі Небесному. Очі закриті, голова трошки припіднята вгору, а обличчя виявляло тайну спілкування з Господом. І так цілу Святу Літургію – з увагою, любов’ю, спогляданням Бога. Місце старалась вибрати затишне: чи в кутику, чи під колоною. Та якось я почав зауважувати її присутність щоразу рідше, а потім більше, ніж два роки зовсім її не бачив. Подумав навіть, що, може, вже Господь до Себе її покликав. Духовно дозріла. Та одного разу зустрів її. Мав я похорон, чекаємо на автобус. А тут дивлюся наша молільниця йде. А вона і розповідає: «Церква св. Онуфрія багато мене навчила. Та найважче було в неділю. Храм переповнений. А я всю Літургію старалась провести у внутрішньому зосередженні, молитовній контемпляції. Та інколи хтось стане біля мене з сильним голосом і я дві години терплю, аж вуха закладає. Якось зайшла в храм св. Михаїла. А там людей менше, храм великий, вільніше. Люди не співають, бо зачаровані співом чоловічого хору. І я можу тут злітати душею до Бога».

Дай Боже нам побільше таких душ. Аби щодня, щохвилини ми могли підносити своє серце і душу до Господа. Тоді часто будемо святкувати і самі переживати Господнє Вознесіння.

Вознесіння, Гебхард Фугель

Розважання на кожен день