Часто і від багатьох я чую, що Бог людинолюбний і неодмінно врятує всіх. Не станемо спокушати себе даремно. Я згадав одну обіцянку, дану вам колись; займемося тепер цим предметом. Раніше я розмовляв з вами про геєну і відклав розповідь про людинолюбність Божу до майбутнього часу; сьогодні добре – виконати цю обіцянку.

Те, що буде геєна, здається, ми достатньо довели, показуючи потоп та інші колишні лиха і, сказавши, що Той, Хто здійснив усе це, не може залишити не покараними і нинішніх грішників. Бо якщо Він так покарав тих, котрі грішили раніше від закону, то, звичайно, не полишить без покарання тих, котрі при благодаті здійснювали набагато більші злочини. Тоді і запропоновано було питання: який же Бог благий, який людинолюбний, якщо Він карає? Ми відклали розповідь про це до майбутнього часу, щоби не перевантажити вашої уваги безліччю речей. Тепер же віддамо цей борг і покажемо, як Бог залишається благим і караючи грішників. Ці слова можуть бути спрямовані і проти єретиків; тому слухайте уважно.

Бог створив нас, не маючи в нас жодної необхідності. А що Він не мав у нас жодної необхідності, це видно з того, що створив нас пізніше; бо якщо би Він мав у нас потребу, то створив би раніше. Якщо ж Він існував і без нас, а ми з’явилися пізніше, то Він створив нас, не маючи в нас необхідності. Він створив небо, землю, море і все існуюче для нас. Чи не є це, скажи мені, справа Його благості? Багато що можна було б сказати про це, але для стислості скажемо, що Він “… сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5:45). Невже це не є справою благості?

Ні, скажеш. Так колись спитав я одного Маркіоніта: невже це не є справа благості? Він відповів мені: якби Бог не вимагав звіту за гріхи, то це було б справою благості; а оскільки Він вимагає звіту, то це – не справа благості. Його вже немає тепер, але ми повторимо сказане тоді, і навіть скажемо більше того. Я рішуче доводжу, що, якби Бог не вимагав звіту, то Він не був би добрим, і тому Він вимагає звіту, що – добрий. Бо, скажи мені, якби Він не вимагав від нас звіту, то чи могло б продовжуватися життя людське? Чи не перетворилися б ми тоді на диких звірів? Якщо і тепер, коли тяжіють над нами страх суду і покарання, ми перевершили риб, пожираючи один одного, і перевершили левів і вовків, грабуючи один одного, то якого сум’яття і безладу не сповнилося б життя наше, якщо би Він не вимагав від нас звіту, і ми були б переконані в цьому? Чим би був міфічний лабіринт у порівнянні з безладом у нашому світі? Чи не побачив би ти безліч безчинств і несправедливостей? Хто став би поважати батька? Хто не ображав би своєї матері? Хто не був би відданий усяким задоволенням і всяким порокам? А що це справедливо, я намагатимусь переконати тебе, даючи в приклад один лише дім. Яким чином?

Наприклад, якщо б у когось із вас, котрі питають про це, були раби, і я оголосив би їм, що, скільки б вони не опиралися владі панів, хоча б завдавали їм тілесні ушкодження, хоча би розграбували все їхнє майно, хоча би все перевернули догори ногами і поводилися з ними, як вороги, пани не погрожуватимуть їм, не каратимуть, не мучитимуть і навіть не засмучуватимуть їх неприємним словом; то, як ви вважаєте, чи було б це справою благості? Я, навпаки, вважаю, що було б справою крайньої жорстокості – віддати на наругу не лише жінку та дітей такою недоречною милістю, але ще раніше за те допускати до загибелі самих винуватців. Бо тоді вони будуть пияками, розпусниками, безсоромними, нахабними, тупішими за всіх звірів. Чи це, скажи мені, справа благості, щоби зневажати благородство душ і занапащати їх і один одного? Чи бачиш, що сама вимога звіту є справою великої благості?

Але що я кажу про рабів, котрі надто схильні до цих пороків? Якщо би хтось, маючи синів, дозволив їм робити все і не карати їх, то, скажи мені, за кого вони не стали б гіршими? Отож, якщо між людьми покарання є справою благості, а безкарність – жорстокості, то невже не так у Бога? Отже, тому Він і уготовив геєну, що Він – благий. Чи хочете, я покажу вам благість Божу і з другого боку? Окрім усього сказаного, страх покарань не дозволяє і добрим статися злими. Якщо б усі очікували одного й того ж, то всі стали б злими; а тепер добрі і в цьому знаходять немалу втіху. Бо, послухай, що говорить Пророк: “А праведник звеселиться, коли побачить помсту Божу та пройде ногами по крові нечестивців” (Пс. 57:11); не радіючи цьому, ні, але боячись, щоби самому не зазнати того ж, він турбуватиметься про чистоту свого життя. Таким чином, вимога звіту є справою великої турботи Божої про нас.

Так, скажеш, але треба було б тільки погрожувати, а не карати. Ні, якщо і тоді, коли Він убачає покарання, ти говориш, що це лише погроза, і тому стаєш більш безпечним, то до якої дійшов би ти безпечності, якщо б це дійсно було лише погрозою? Якщо би ниневітяни знали, що призначене їм покарання було лише погрозою, то не розкаялися б; але оскільки вони розкаялися, то погроза і залишилася лише погрозою. Чи хочеш ти, щоби призначені грішникам покарання були тільки погрозою? Це залежить від тебе самого; виправся, і вони залишаться лише погрозою. Якщо ж ти станеш нехтувати погрозу, – чого нехай не буде! – то зазнаєш її на ділі. Ті, котрі жили перед потопом, якщо би злякалися погрози, то не зазнали б її насправді. Так і ми, якщо станемо боятися погрози, то не зазнаємо її на ділі.

Зібрання повчань